Мы говорим то, о чём молчат другие Мы говорим то, что вы хотите слышать Мы говорим то, что вы должны знать

Общество


«Чарівні ночі Майдану»

19.12.2013 13:03:58

Своєю мужністю та стійкістю духу чоловіки, жінки, молодь Майдану подають приклад іншим людям нашої країни і світу в цілому.

«Слететь с катушек»

Микола Павлюченко – член Центрального проводу Української Народної Партії, керівник Апостолівської районної організації УНП та районної громадської організації «Правозахисне козацьке товариство «Базавлуцька Січ» (входить у громадську раду при райдержадміністрації, яку Микола і очолює).

З чого почалась ваша активна участь у Майдані?

У Апостольському районі я очолюю Громадську рада при райдержадміністрації. Вона перша і єдина на Дніпропетровщині хто підтримав усі вимоги протестувальників. Ми прийняли звернення до голови обласної адміністрації з вимогами про позачергове скликання Громадської ради при ОДА. Для того, щоби на відкритому засіданні зустрілися делеговані представники Дніпропетровського майдану та чинний голова Дніпропетровської ОДА. Наприкінці нашого звернення було сказано про те, що у разі необхідності, більшість членів нашої громадської ради, керівники громадських організацій Апостольського району готові надати всебічну допомогу мирним протестувальникам: київському і дніпропетровському майданам. Під цим зверненням я особисто, як голова громадської ради, поставив свій підпис. Утім, серед 25 суб’єктів Громадської ради при ОДА ніхто крім нас не підтримав цього звернення.

І це стало приводом того, що ви поїхали на столичний Майдан?

— Засідання Ради відбулось 9 грудня. На той час я особисто не мав намірів брати активну участь у мирних зібраннях на майданах та долучатися до Штабу Національного Спротиву. Але події, які сталися в ніч з 10-го по 11-те грудня перевернули мою свідомість. Коли я дивився кадри, на яких ношами виносили поранених «беркутівців» й мітингувальників моє серце обливалася кров’ю, а очі - слізьми. Для мене постраждалі з обох сторін конфлікту однаково — діти. За їх біль та страждання хтось має відповісти. Після того, як я змив сльози, я без усіляких вагань почав збиратися до Майдану. Коли я складував речі в рюкзак, голосіння Руслани «Київ вставай!!! Київ вставай!!!» додавало мені впевненості в прийнятому рішенні.

Ви самі вирушили на Київ чи з вами були однодумці?

—Обдзвонивши своїх друзів, я зрозумів, що на цей час невідкладно зможу поїхати лише я сам. Зібрані друзями кошти, 1500 грн., я не став використовувати для того, щоб скористатись орендованим транспортом. Вважаючи, що зібрані кошти не повинні мені облегшувати дорогу. Розділивши їх навпіл, на одну із частин я купив мотоциклетні шоломи для тих, хто вирішив їхати того дня потягом. Сам же я з табличкою «Київ» подолав відстань у 520 км за 6 годин. Я поспішав встигнути до ночі цього дня, знаючи про те, що ранку у тих хто стояв на майдані могло вже не бути.

Ваші перші кроки у Києві?

— На першій же барикаді я зустрів своїх друзів, з якими десятиліттями займалися військово-патріотичним вихованням молоді. Козацький редут зустрів мене як брата. Знаючи про мої навики та мій впертий характер мене із першої зміни поставили на вхідні ворота козацької барикади. Де я знаходжусь і по сьогоднішній день, створивши зі своїх прибулих друзів власний курінь, який діє під загальним керівництвом Майдану і напряму підпорядковується Наказному Отаману козацьких барикад. Який, до речі, молодше за мене. Його військова підготовкаособиста мужність та стриманий характер заслуговують бути нашим лідером у цій складній ситуації.

Розкажіть про життя на барикадах. Це романтика чи трудові будні?

— Якщо відходити від питання режиму несення служби, структури та інших таємниць, про які я не маю права розповідати, вельми важливо говорити про людські характери та мотиви, які спонукали людей вийти на цей Майдан. Коли говорять про те, що нам платять за перебування у цьому епіцентрі подій, окрім посмішки у відповідь із себе я вже нічого не можу видавити. І це не тому що мені немає що сказати, а тому що мене утомило шаблонне мислення подібних громадян. Для усіх активних захисників Євромайдану, сам Євромайдан скінчився у ніч на 30 листопада , коли озброєні звірюки калічили і ломали дитячі кістки. На сьогоднішній день відбувається громадський спротив правлячому режиму. І називати це явище треба саме спротивом і не як інше. Для мене цікавим, я сказав би містичним, стало те, що моя ділянка барикади знаходиться під самими вікнами офісу Асоціації фермерів України, де у 2000-2001 рр. я працював виконавчим директором оптового плодово-овочевого ринку «Господар». Тоді навіть у найжахливіших сновидіннях я не міг уявити у центрі мальовничого Хрещатику барикади, обтягнуті колючим дротом. І тим більше себе у військовій касці на цих барикадах. А це означає, що сьогодні я дивлюся чужий жахливий сон. Я живу у цьому сні, але я не сплю і засинати не збираюсь. Тому автору цих жахіть не вдасться долучити мене до цього брудного сценарію. Вже зрозуміло, що сам сценарій зводиться до розколу держави на окремі східні і західні частини. Зараз нашою кров’ю з обох боків барикади зшивається розкроєна у генштабі чужої держави карта України. Але це питання заслуговує на окремої статті під назвою «Кому це вигідно?».

Одні люди вважають, Євромайдан відстоюванням права на європейські цінності. Інші, як ви, навмисно не вживають приставку євро-. Що для вас Майдан?

— Для мене київський Майдан це не просто вільна територія у центрі столиці. Мій Майдан – це живе явище, яке є всередині кожного із сотень тисяч сьогоднішніх мітингувальників. У моєму власному серці є місце окремим претензіям та прояву зла у напрямку правлячої влади. У тих, хто поряд, в їх серцях, є своя власна образа і гнів на владу. Це може бути гнів людини за те, що вона залишилась без роботи і не отримала природнього права на народження власної дитини. Також гнів на владу збоку колишнього студента, який маючи декілька дипломів про вищу освіту, на сьогодні перебуває у центрі зайнятості і не має можливості годувати пристарілих батьків, створювати власну сім’ю і народжувати дітей. Це гнів людини на владу за те, що у її рідному селі донині немає електрики. Це гнів на владу людини за те, що на її руках довго у муках помирала мати від онкозахворювання, а людина через низьку зарплату не змогла надати їй своєчасну допомогу, яку може забезпечити сучасна медицина. Це може бути що завгодно і з ким завгодно. Але тепер все наше зло — наш гнів — сконцентрувалося на одній невеличкій території. На тій території, де люди стоять пліч-о-пліч, спина до спині. Така концентрація обурення і озлобленості здатна здетонувати і вибухнути у будь-який час, при цьому рознести старий непотрібний світ й створити новий — сучасний і правдивий.

Ті, хто стоять на Майдані не претендують на світ тих, хто зараз роз’їжджає у дорогих лімузинах та проживає у розкішних будинках. Можливо, те, що мають багатії – вони мають по праву, і ті висоти гілок влади, на яких вони знаходяться, вони досягали роками, йдучи через терні до своєї мети. Але світ, у якому вони знаходяться, повинен бути також чистим і у ньому мають також діяти закони. Закони мають діяти для усіх однаково. І це потрібно для того, щоб кожен з нас, маючи власні таланти, мав можливість піднятися на власні висоти.

«Чарівні ночі Майдану»

Говорячи про Майдан, треба відходити від питання політичних сил, якими представлена спільнота Майдану. Дурнів тут немає! Ми прекрасно розуміємо, що усі партії підконтрольні олігархії і заміна політичних партій в апараті влади не гарантує покращення життя простим людям. Я впевнений, що усі 140 всіляких партій знаходяться під впливом 3-5 фінансово-промислових груп нашої країни. І це означає, що кожна із зазначених груп має свої особисті ручні партії. Це означає, що в одних руках (групі) одночасно знаходяться свої партії націоналістів, свої ліберальні партії, свої християнські партії, партії любителів пива, футболу, сексуальних уподобань. Тобто, наші олігархи заздалегідь потурбувалась, щоб забезпечити уподобання усіх верств населення. І це означає, що при зміні політичних сил вони нічого не втратять. Вони, наче потужні пилососи, і надалі будуть смоктати фінанси із бюджету під знаменами інших, але своїх таки, партій.

Зрозуміло, що і простому люду нічого при цьому не світить. Нас як мали, так і далі будуть мати… як дешеву робочу силу.

Із усього сказаного треба зрозуміти одну принципову річ. Не треба очікувати від політичних партій кардинальних змін у суспільстві — треба міняти саме суспільство. Українці мають самі знайти законні важелі впливу на нашу бл.. владу, суди, прокуратури і міліції. Люди самі повинні змусити владу виконувати прописані суспільством закони. Якщо дивитись на речі практично, то нам потрібно на законодавчому рівні «проштовхнути» поправку до виборчого законодавства. Щодо права участі у виборах громадських організацій, а не самих тільки партій, як є це зараз. Над громадським рухом завжди буде важко встановлювати контроль, тому що це неприродно для громадського руху. Уявіть собі якби наш сьогоднішній Майдан юридично зареєстрував одну потужну громадську організацію, назвемо її, наприклад, «Чарівні ночі Майдану» і обрав її лідером, тобто головою організації, ту ж саму Руслану Лижичко. Потрібно обрати саме її: і за її красиві очі, і за її активну громадську позицію, яка, треба сказати, зашкалює. При такому рейтингу людської довіри, Руслана б побила на виборах усіх лідерів з різних політичних сил. А це був би найкоротший, і головне, природній шлях до успіху.

А так, знаходячись у звичному режимі, сьогодні всі тільки те й роблять що про щось домовляються, домовляються, домовляються. А звичайні люди, які тягнуть лямку на холодному Майдані, поступово втрачають віру у можливість досягнути поставленої мети. Треба сказати, що більшість з нас готові і місяць, і два, і три (і рік, а може й більше) переносити те саме навантаження. Аби тільки досягнути поставленої мети та не втратити при цьому не єдиної живої душі.

Взагалі то час працює більше на Майдан, ніж на владу. Своєю мужністю та стійкістю духу чоловіки, жінки, молодь Майдану подають приклад іншим людям нашої країни і світу в цілому. Ми на сьогоднішній день займаємось перепрограмуванням більшості населення держави саме у напрямку більш активної життєвої позиції. Це у свою чергу зводиться до того, щоб від влади кожен з нас почав саме вимагати, а не клянчити та принижуватися. Ми зі свого народження отримали для себе всі блага і свободи. Акцент на активній життєвій позиції та правовий захист власний інтересів має свідчити про створення нового суспільства. Запитую у кожного з вас: Чому у Німеччині, Польщі, Литві державний апарат захищає кожну просту людину? А у нашій державі влада – це крадії і злодії? Відповідаю за себе: це ми їм дозволяємо так себе вести. Дозволяємо мовчазною згодою.

2710

Всё по теме: Евромайдан
Ошибка в тексте? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции.
Загрузка...

Сообщить об ошибке

Пожалуйста, используйте эту форму для коррекции ошибок.
Если вы хотите связаться с нами по другому вопросу — напишите нам.