Мы говорим то, о чём молчат другие Мы говорим то, что вы хотите слышать Мы говорим то, что вы должны знать

Общество


Дніпропетровськ – місто козацького роду

14.09.2015 17:08:54

Із глибини віків славетний Петро Калнишевський протягає нам руку допомоги і закликає во ім’я історичної справедливості надати назві місту на Дніпрі козацького змісту.

Щонайменше як 10 козацьких поселень вже  існували на території сучасного Дніпропетровська у XVII ст. Це були: Кам'янка, Ново­богородицьк, Таромське, Старі Чаплі, Лоцманська Кам'янка, Мануйлівка, Половиця, Одинківка, Новий Кодак, Діївка, Сухачівка, Мандриківка, Стара Ігрень.

Найбільшим вважали Новий Кодак (Нові Кодаки, Новий Кайдак), заснований вихідцями із Запорозької Січі ще 1650  року. У  XVIIIст. Новий Кодак стає центром Кодацької паланки. На той час там проживало близько 4 тис. осіб, працювали декілька десятків ремісничих майстерень,тричі на рік відбувалися ярмарки. Новий Кодак в усіх офіційних паперах починаючи з 1750 року називається містом, там розташовується військова канцелярія, перебувають єсаул, паланочний полковник.

Після ліквідації Запорозької Січі в червні 1775 року, арешту і заслання її керівництва, російська імператриця Катерина II вирішила на окупованих землях Війська Запорозького утворити російську губернію з центром поблизу Нового Кодака.

"Губернскому городу под названием Екатеринослав быть по лучшей удоб­ности на правой стороне реки Днепра у Кайдака", – йшлося в указі російської імператриці Катерини ІІ від 22 січня 1784 року. 1787 року Катерина побувала в місті, названому на її честь. До кінця XVIII  Катеринослав поглинув розташовані на околицях козацькі містечка. На той час там проживали 8,6 тис. осіб.

Новоросійську губернію утворили на південноукраїнських землях 1796 року, здійснюючи адміністративну реформу імператора Павла І. Її центром став Катеринослав. Наступного року місто перейменували на Новоросійськ. Губернія проіснувала шість років – 1802-го її поділили на три частини: Катеринославську, Миколаївську й Таврійську. Катеринославу повернули попередню назву.

"Катеринослав місцевим українським учительським товариством перейменовано на Січеслав. Назва прищепилась", – пише київська газета "Рада" у вересні 1919 року. Вважають, що назву запропонував керівникам Української Народної Республіки дослідник історії запорізького козацтва Дмитро Яворницький. Офіційного перейменування так і не відбулося.

 Під час окружного з'їзду рад у травні 1926 року місто перейменували на честь голови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету Григорія Петровського (1878–1958) у Дніпро – Петровське. Назва згодом перетворилась у Дніпропетровськ. На той час населення міста налічувало 126 тис. осіб.

Згодом,  Григорій Петровськийстав одним з організаторів Голодомору 1932–1933 років та сталінських репресій в Україні.

Публічне відродження  словосполучення Січеслав стосовно назви Дніпропетровська почалось ще з перших демократичних мітингів часів розпаду Радянського Союзу. Майже всі національно-демократичні сили області, а передовсім Народний Рух, у своїй діяльності стали використовувати назву  міста не Дніпропетровськ, а Січеслав. Особливої популярності неофіційна назва міста набула під час Революції Гідності і розпочатої російсько-української війни.

На виконання Закону України №2558 «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нациського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» створена при міській раді комісія з перейменувань запропонувала для обговорення громадськості  два варіанти назви міста: Дніпрослав і Січеслав.

 Як показали громадські слухання, що відбулись у всіх районах міста, перше новоутворення  зовсім не сприймається мешканцями. Назва Січеслав знаходить підтримку, на жаль, лише у націонал-патріотичному середовищі, що не перевищує 10-25% від загалу. Молоде покоління пропонує назву  Дніпро (15 -30%), а основна частина громадян (40-65%) взагалі категорично виступає проти зміни назви міста.

 Лідери політичних сил, що братимуть участь у місцевих виборах, діючі депутати міської ради з різних фракцій у своїй переважній більшості заявили про недоцільність перейменування міста, а відповідно і області, посилаючись передовсім на економічну складову цього процесу, що потребує великих коштів в умовах фактичної російсько-української війни і тотального зубожіння населення. І з цим важко не погодитись.

Опозиційний Блок вже запропонував і отримав благословіння від церкви УПЦ МП перетлумачити назву міста не змінюючи її форми: Дніпропетровськ – це Дніпро (ріка)+ Петро (апостол). Ідея не оригінальна, але більшість виборців це влаштовує. Одначе, скажіть мені, будь ласка, яке відношення має апостол Петро до історії нашого міста і козацького краю, де воно розташоване? Аж ніякого!

Невже у нас немає свого рідного козака Петра, на честь якого можна, зберігши форму, перейменувати місто?  Згадалось, що на слуханнях у Ленінській райраді якась знервована  пані вигукувала: «назвіть місто хоч на честь президента Петра Порошенка, але не змінюйте Дніпропетровськ». Не розумію, чому шановні історики з комісії не згадали в цьому контексті славне ім’я останнього кошового атамана Війська Запорозького Петра Калнишевського.

Адже сьогодні в історії України Петро Калнишевський визнаний видатною  історичною особою, входить до числа 100 найбільш відомих в світі українців. Його визначний вклад в історію розвитку держави як полководця, дипломата, господарника і мецената визнали не тільки науковці, але й широкі кола громадськості.

Із глибини віків славетний Петро Калнишевський протягає нам руку допомоги і закликає во ім’я історичної справедливості надати назві місту на Дніпрі козацького змісту. Місто,  що колись носило ім’я російської імператриці Катерини,  гнобительки українського козацтва,  що наразі містить в своїй назві  ім’я одного з катів українського народу комуніста Григорія Петровського, має стати носієм назви, що сполучує його з величною козацькою історією. І це імя є Петро, Петро Калнишевський! А назва міста має бути ДНІПРОПЕТРОВСЬК, на честь величної ріки і славетного атамана! Таке тлумачення назви міста стане відновленням  історичної справедливості, сприятиме відродженню патріотизму та консолідації міської громади.

Історична довідка

Петро Іванович Калнишевський (1690-1803 рр.)

Видатний державник і політик, талановитий полководець і господарник, останній Кошовий отаман Запорозької Січі Петро Іванович Калнишевський прожив довге, наповнене небезпекою і беззастережним служінням козацькій державі життя. Вперше Кошовим отаманом Запорозької Січі його було обрано у 1762 р. (був військовим осавулом, згодом суддею Війська Запорозького низового, один рік проголовував Кошовим, того ж року після зустрічі в Москві з царицею Катериною II усунутий  з посади).

У січні 1765 року всупереч царській волі козацька старшина знову обрала його Кошовим отаманом. Як військовий діяч Петро Калнишевський брав активну участь у російсько-турецьких війнах 1735-1739 і 1768-1774 роках, відзначився разом з запорожцями при взятті Очакова, Кінбурна, Бахчисараю, Хаджибею та ін.

Заслуги Петра Калнишевського перед Україною неоціненні. За час керівництва Січчю, він створив на її землях потужну сільськогосподарську економіку, розбудував десятки нових сіл і тисячі хуторів, зберіг для України вихід до Чорного моря, сприяючи поширенню української економічної присутності у запорозьких степах та перешкоджаючи реалізації колонізаційних планів Росії. Діяльність кошового залишилась навіки уславленою у приказці: «як був кошовим Лантух, то не було хліба й для мух, а як став кошовим Калниш, то лежав на столі цілий книш».

А ще кошовий отаман приділяв велику увагу розвитку культури та духовності. Його коштом було споруджено понад 30 православних храмів, зокрема, церкви у Лохвиці, у Межигірському монастирі, у Ромнах, у його зимівнику (нині село Петриківка). В роки його перебування кошовим отаманом Кіш фінансував будівництво Троїцького собору в Самарі (тепер Новомосковськ) та в селах Поорілля (Могилів, Бабайківка, Личківка, Гупалівка та ін.).

При монастирях та церквах діяли школи та шпиталі для знедолених. За запровадження незалежної економічної політики та обстоювання засад української автономії цариця Катерина II ліквідувала Запорозьку Січ у червні 1775 року. Самого Калнишевського і декількох представників козацької старшини було заарештовано, а їхнє майно конфісковано. В червні 1776 року останнього кошового Запорізької Січі, як державного злочинця Російської імперії, відправили на довічне заслання до Соловецького монастиря. Там він перебував 25 років одноосібно в темниці, але гордо переносив жахливі умови перебування, жодного разу не звернувшись за помилуванням.

Лише після амністії нового імператора Олександра I у 1801 році, він вийшов на волю немічним старцем і останні 2 роки свого страдницького життя прожив серед ченців цього ж монастиря. 2008 року Помісний Собор УПЦ КП благословив приєднання праведного Петра Багатостраждального ( Калнишевського) до лику святих. Собор благословив будівництво храмів на його честь. Пам'ять праведного Петра Багатостраждального відзначають 14 жовтня в день Покрови Пресвятої Богородиці, покровительки козацтва.

Іван Дремлюга

4954

Тэги: история
Ошибка в тексте? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции.
Загрузка...

Сообщить об ошибке

Пожалуйста, используйте эту форму для коррекции ошибок.
Если вы хотите связаться с нами по другому вопросу — напишите нам.