Мы говорим то, о чём молчат другие Мы говорим то, что вы хотите слышать Мы говорим то, что вы должны знать

Общество


Для чого йдуть війни на знищення сіл

17.11.2015 14:29:59

Буквально за кілька днів виповниться 8 років, як серед білого дня і на очах більше десяти свідків поблизу села Спаського у Новомосковському районі було вчинено розправу над тамтешнім фермером Анатолієм Гайворонським.

Буквально за кілька днів виповниться 8 років, як серед білого дня і на очах більше десяти свідків поблизу села Спаського у Новомосковському районі було вчинено розправу над тамтешнім фермером Анатолієм Гайворонським. Спершу його жорстоко побили, а потім схопили, відвезли у лісосмугу сусіднього району і силоміць утримували там в заручниках п’ять з лишком годин. Рівно стільки, щоб остаточно зібрати урожай соняшнику на полі, яке засівав і доглядав Анатолій Іванович. І це дике свавілля скоїли два дебелі молодики, один з яких до цього уже відбув строк за розбій, – не просто під наглядом, а й за участю третього, «старшого» – директора ТОВ «Спаське» Юрія Пришедька.

Здавалося б, 8 років – достатньо часу, щоб розбійники отримали по заслузі. Одначе цього досі не сталося. Натомість історія отримала наскільки потворне та кримінальне продов­ження, що сьогодні поміж селян ніхто не сумнівається: надане понад 23 роки тому аграрною реформою Гайворонському право приватно займатися землеробством багатьох тут не влаш­товує, а вся правнича і судова рать якраз на боці тих, кому фермер «поперек дороги».

Мало хто нині знає, що фермерство в Україні найперше зароджувалося у Новомосковському районі нашої області. Жив­був бідовий Михайло Саєнко, який тут не тільки сам в масштабах держави одержав Акт на право довічного користування землею за №1, а й першопроходцями повів за собою кількох земляків. Серед них і Анатолія Гайворонського – раніш бригадира колгоспної рільничої бригади. Починаючи з нуля, не маючи ніяких виробничих ресурсів, отримавши лише 40 гектарів угідь, він не просто зумів упевнено зіп’ястися на ноги – розкрився усіма талантами землероба та господаря землі.

Уже за два-­три роки Анатолій Іванович обробляв понад дві тисячі гектарів – мешканці Спаського і інших довколишніх сіл майже навперейми передавали йому в оренду свої земельні паї. Адже фермер вирощував пристойні урожаї передусім зернових та соняшнику, а ще картоплі і овочів, і розплачувався з селянами сповна та вчасно, як мало хто інший. Не кажучи про те, що швидко спромігся обзавестися і сучасно технікою, тими ж тракторами та комбайнами, збиральними та посівними агрегатами і т.д. І ніщо ніби не віщувало біди, коли Анатолій Гайворонський збирався уже відмічати 15­річчя вільного господарювання, як він називав своє фермерування.

Так що ж сталося раптом у жовтні вісім років тому, коли Гайворонський виїхав комбайном збирати дозрілий соняшник? Уже здалеку побачив, що на його поле намірилися натомість заїжджати два чужих агрегати. Явно аби швидше зібрати урожай, бо тут того поля – трохи більше 10 га. Доїхав ближче – в оточені хвацьких молодиків далеко не селянського племені «операцією» командував директор ТОВ «Спаське» Юрій Пришедько. «Що ти надумав?» – запитав його стривожено Анатолій Іванович. Замість пояснення почув брудну лайку з побажанням «мерщій вшиватися звідси, поки не пізно і цілий».

Фермер зателефонував голові Спаської сільради Анатолію Буту: «Викликай міліцію, піднімай і висилай на підмогу людей – захоп­люється мій соняшник!». Отут і стався зухвалий розбій та насильницьке утримання власника поля «в полоні». Пришедько спершу вихопив з рук Гайворонського мобільний телефон, жбурнув на землю і у гніві розтоптав. Далі з кулаками накинувся на фермера. Зі зграї молодиків молотити Анатолія Івановича підбігло ще двоє.

Наслідки згодом посвідчив судмедексперт Г. Павлов: «Нанесено тілесні ушкодження у вигляді рани на обличчі, струсу головного мозку, синців на поверхні живота і перелому фаланги першого пальця лівої руки». Але оскільки якраз примчали з села небажані, ясна річ, свідки, мене, розповідає Гайворонський, «запхнули у машину Пришедька і з двома «охоронцями» на півдня завезли у степи й густі посадки». Весь час «повчаючи», що «якщо здумаю піднімати пір’я та шукати справедливість – добра не буде ні мені, ні моїй сім’ї». Відразу попереджали, що «правди не знайду – ні в міліції, ні в прокуратурі і судах, ні в коридорах влади».

Пришедько знав, що казав. Що у нього «все і всюди схоплено». Ви не повірите: дійсно за цим розбоєм спостерігало майже десять чоловік лише «з боку Гайворонського», більше того, кільком з них також дісталися стусани і побої, одначе районна у Новомосковську міліція – «враховуючи, що ситуація, яка склалася, носить цивільно­правовий характер» – спершу відмовилася порушувати кримінальну справу. Вона винахідливо перевернула усе з ніг на голову: фактів розбою та утримання фермера у кількагодинній неволі не розгледіла, а факту викрадення чужого урожаю в полі не підтвердила.

Гайворонський звернувся до суду. На судовому засіданні помічник райпрокурора «довів», що це не ТОВ «Спаське» скосило соняшник фермера, а це фермер посіяв його на землі ТОВ «Спаське» – і баста!

Дякуючи тому, що Анатолій Іванович заручився підтримкою адвоката, за другим заходом суд вимушений був зобов’язати правоохоронців  розпочати слідство. Міліція області неохоче, зі скрипом порушила кримінальну справу – за №10071400 «проти Ю. Пришедька і членів його бандформування». Правда, лише за ознаками ч.1 ст.122 Кримінального кодексу України (заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень), а не за ознаками ч.2 ст. 146 та ч.4 ст.187, як це треба було, оскільки навіч «розбій з пограбуванням і незаконне позбавлення волі».

Довелося Гайворонському знову скаржитися і в суд, і в прокуратуру, адже погодитися з настільки «м’якою» інкримінацією не міг. І чого ж не швидко, більше, ніж через півроку, але домігся? Спочатку обласна прокуратура проти «Пришедька з подільниками» порушує ще одну справу – №70089077 за ч.4 ст.191 ККУ (заволодіння чужим майном у великих розмірах). Але не минає й місяця, як слідчий УМВС в області обидві справи об’єднує в одну і… закриває її.

Неначе як таку, що не одержала підтвердження. Тільки гніватися не треба: слідом порушує нову, третю за №10074400 – таки за ознаками ч.4 ст.187, яка, нагадаємо, передбачає покарання і за розбій, і за грабіж, і за силоміць вчинене позбавлення волі. Тепер зловмисникам не уникнути правосудного покарання – хіба не так?

Зовсім не так, на превеликий жаль. Постанова про притягнення перш за все Пришедька до карної відповідальності справді була прийнята. Одначе не швидко була повідомлена винуватцю. Тоді, у 2008, Пришедько тривалий час уникав слідства, і це йому сходило з рук. Потім він наче безслідно зник і був оголошений у розшук. Через якийсь час слідчий УМВС в області В.Калюжний звернувся у районний суд з поданням про зміну Пришедьку запобіжного заходу «про невиїзд» на «утримання під вартою». Суд погодився, а постанову ухвалив про затримання та примусове доставлення «для вирішення питання стосовно підозрюваного».

Пришедька наче шукали, але не знаходили. А рівно через рік все той же Калюжний… закрив справу – «за відсутністю ознак злочину».

І на цей раз Гайворонський не змирився з наскільки цинічною витівкою «стражів правопорядку». Його не задовольнив і хід конем обласної прокуратури, яка на його вимогу поновила слідство, але перекваліфікувала на діяння, передбачені ч.1 ст.122 ККУ. А це значило, наче потерпілому завдано лише ушкоджень середньої тяжкості…

Щоб не переповідати зараз усю хроніку боротьби Гайворонського за свої конституційні і людські права, повідомимо скорочено: з тих пір справа тричі туди­сюди мандрувала з області у район і назад і сім разів закривалася. Отож Анатолію Івановичу доводилося щоразу з боєм поновлювати її. З цією метою за 8 років він 4 рази відвідав Адміністрацію трьох Президентів, 18 разів побував на прийомі у МВС України та 24 рази – в Генеральній і обласній прокуратурах.

До речі: на Пришедька, який ховався від слідства і перебував у розшуку, не хтось з погонами на плечах, а фермер Гайворонський випадково натрапив у Києві і викликав туди з Новомосковська міліцейський наряд, щоб затримати втікача.

Або коли, скажімо, слідча Новомосковського міськрайвідділу міліції на прізвище Дробот на підставі п.2 ст.6 та ч.2 ст. 213 КПК – за недоведеністю участі обвинуваченого у скоєні злочину – спробувала «поховати» справу, Анатолій Іванович домігся не прос­то судового рішення, щоб скасувати цей «фінт» слідчої Дробот. Наполегливість фермера скінчилася тим, що ще й один з провідних слідчих з особливо важливих справ МВС всієї України на прізвище Коляда, ознайомившись з матеріалами, написав і свою резолюцію: «Всі обставини встановлені, особи відомі, вина доведена – завершити і передати до суду!»

Згодом усю цю колотнечу у Новомосковську назвуть театром правового абсурду. Бо ж яка ситуація на даний момент? Не повірите, але знадобилося майже чотири роки, щоб на місці виконали рекомендацію столичного колеги. Після –  ще півтора роки суд розглядав справу. А у березні 2013 раптом дійшов висновку, що вона… сира. Незавершена! Або до суду передали навмисне білими нитками шиту, або суд зволікав­зволікав, чомусь не знаючи, як з нею бути, та більше не зміг. От і заявив, наче це не справа, а халтура! А у 2013­му тодішній ККУ ще дозволяв у подібних випадках повертати на дорослідування справи, і суд цим скористався.

Тепер нам залишається тільки й повідомити, що справа і понині дорослідується. І кінця­краю цьому не видно. Не інакше, як чекають, що у Гайворонського скінчиться терпіння і бажання іти до кінця.

За що ж так нахабно знущаються над фермером? В Анатолія Івановича є трактування причин. «У країні, економічний потенціал якої кинулися красти чимжирнішими шматками, як ті круки, – каже він, – багато хто і дуже швидко збагнув, що аграрне виробництво – доволі вигідний і прибутковий бізнес. От і налетіли на села роями захоплювати десятки, сотні і тисячі гектарів ріллі. А хто тут їм, як кістки поперек горла? Ясна річ, успішні фермери, до яких охочіше горнуться селяни зі своїми земельними паями. Раз так, то фермерів під дих і геть з землі і сіл!»

Цей висновок Гайворонського дуже схожий на правду. Ще тоді, 8 років тому, на соняшниковому полі Анатолій Іванович запитав, за які ж провини з ним настільки жорстоко розправляються? Пришедько усміхнувся криво: «А ти не знаєш чи дурником прикидаєшся? Скільки будеш каламутити народ в Голубівці? Отож!» Про що мова? – запитаєте.

А слухайте: в Голубівці народ дружно забажав, аби їхні наділи в оренду взяв фермер зі Спаського. Та тільки Гайворонський почав укладати з ними угоди, його викликав тодішній голова РДА І. Гуртовий. Запропонував по­доброму «відчепитися» від «крутої» агрофірми, з якою селяни розривали договори.

Гуртовому ще й подзвонив тодішній начальник облсільгосппроду О.Любович і зажадав, – а фермер почув розмову, – «щоб з Гайворонським ніхто і ні в якому разі не підписував оренди паїв». І наступного дня Любович заслав у Голубівку свого, а Гуртовий – свого заступника, і ті пішли по дворах пайщиків з вимогою «не робити дурниць».

Як гадаєте, селяни їх послухалися? Навпаки: з вилами вийшли захищати віддані фермеру землі. То чи могли «ефективні інвестори», як називали прийшлих, дійсно сотнями і тисячами гектарів завойовувати угіддя, пробачити отакий «норов» і людям, і фермеру в першу чергу?

Повторимося: якщо аграрна реформа золоті гори обіцяла мешканцям сіл, де з дідів­прадідів хлібороби стануть господарями землі і своєї долі, то запопадливі ділки одразу зорієнтувалися, що краще їм села у роздріб і оптом взяти у найми. Коли місця в них фермерам – зась. І таких сіл уже вистачає. Невипадково з’явилася «нова» приповідка: «Прийшло у село мурло, – і села як не було».

По ще уцілілих нині, по­суті, точиться неоголошена нищівна війна – війна на знищення. Або­або. Або пан, або пропав. Або селянин­фермер, або землевласник­латифундист. Або село залишається, або його не стане. І що вдається ще боронити інтереси сільського народу – це й дякуючи таким його захисникам, як Гайворонський. Хоч Анатолію Івановичу зараз самому б захиститися від нападників.

Адже історія з «дорослідуванням» багатостраждальної кримінальної справи №10074400 весь час дістає його й іншим боком. Фермера з усіх сил намагаються скорити й заставити відмовитися від претензій до Пришедька та інших. Точніше – намагаються чоловіка зламати і розтоптати. Пригадуєте, це він виявив у Києві свого кривдника, якого міліція розшукувала, але не могла розшукати? За «наводкою» Анатолія Івановича того й затримали.

Без участі Анатолія Івановича. Одначе це не завадило слідом Пришедьку подати заяву, наче коли затримували, Гайворонський побив його. Най­­ дивні­ше ж, що за заявою знахабнілого безкарністю Пришедька новомосковська міліція, котра і затримувала утікача, порушує однак карну справу… проти Гайворонського. Для чого? А для того, мабуть, аби фермер збагнув, як і ким дійсно «все схоплено у цій державі, а у Дніпропетровській області точно».

Адже зі мною побажав зустрітися тет­на­тет, розповідає Гайворонський, якийсь Дмитро Гороватий, який відрекомендувався помічником на той час заступника голови ОДА Івана Ступака. При побаченні Гороватий показав своє посвідчення, щоб фермер не сумнівався. І запропонував «мирову»: Анатолій Іванович дає згоду на закриття кримінальної справи щодо Пришедька, навзамін припиняється слідство «за фактом нанесення побоїв Пришедьку при його затриманні у Києві».

Знаєте, Гайворонський не витерпів і розсміявся. Та нагадав «переговорщику», що останнє слідство і так припинено. Чи зайшло в тупик. Оскільки затребували протокол затримання Пришедька, а з нього ще раз дізналися, що затримували ж бо без Гайворонського. Не міг же він заочно чи на відстані побити свого кривдника!

І що ви думаєте, відступилися від упертого, як гора, фермера? Навпаки, добивають його. Спочатку спалили на господарському дворі фермера новеньку сільськогосподарську техніку – в купі більше, ніж два мільйони гривень. Двічі підпалювали і магазин, який належить сім’ї Анатолія Івановича. Ще у червні цього року якоюсь потравою знищили посіви соняшнику на 11 гектарах. А щойно й на площі 530 гектарів – якраз на тих землях, які фермер орендує у жителів Голубівки. Політали над ними планери – і соняшник все одно, що згорів.

Мстять Гайворонському? Більше – позбавляють його права жити і трудитися на своїй землі. Щоб кинути кінці у воду. А що ж міліція та прокуратура від Новомосковська до столичного Києва, до яких не втомлюється апелювати Анатолій Іванович? Як писав колись Шевченко – мовчать, бо благоденствують.

Ця історія наштовхує на кілька актуальних висновків. Перший підказує Гайворонський. Скільки, – запитує, – будемо терпіти таку міліцію і прокуратуру – які утримуємо за народні податки, але які давним­давно не захищають народ? Хоч як на нас, варто говорити і більш рішучіше. Рано чи пізно справа, пов’язана зі знущанням над українським фермером, скінчиться на його користь. Це поза всяким сумнівом. З боями чи без боїв, з кров’ю чи без неї, але скінчиться. Оскільки у людей скінчиться терпіння.

Так от, якщо той же Генпрокурор у Києві чи обласний у Дніпропетровську, нинішній глава МВС і начальник його управління в області не хочуть залишитися у цій історії крайніми, то мають докласти зусиль, аби завершилася вона якомога швидше і торжеством справедливості. Бо ж доведеться відповідати і тим, хто «крив» беззаконня.

Але не менш актуальна і мораль, яка з цієї історії випливає. Подумайте: де черпає Гайворонський силу волі, непоступливий характер та вдачу бійця, щоб домагатися свого, здавалося б, у безнадійній ситуації? Звідки береться той дух непокори і власної гідності, який не зупиняє його уже 8 років поспіль? Скажемо: все це нині має бути у генах і крові кожного, хто цінує себе та своїх рідних, свою честь і людські права. Бо якщо ми живемо в країні, у якій зараз «хто кого» – значить, є барикади, де по один бік – ми, горді і непокірні громадяни своєї держави, а з іншого – наші поневолювачі і гнобителі.

А свої інтереси треба відстоювати за будь­-яку ціну. Як це і робить фермер Гайворонський.

Микола Омеляненко

Увага! Газета «Лица» стає на захист ваших людських прав!

Редакція газети «Лица» продовжує журналістсько-­правничу кампанію, мета якої – захист законних прав та інтересів кожного, хто не знаходить його сьогодні у нашому суспільстві. Всіх, чиї права ігноруються і зневажаються нині правоохоронними органами, судами та чиновниками державної влади, кого безпідставно переслідують і принижують, над ким знущаються, – наші юристи та журналісти готові прийняти і вислухати. З тим, щоб допомогти відстояти правду і справедливість публікаціями в газеті, юридичними консультаціями і правничо­освітнім забезпеченням.

Кампанія здійснюється в рамках проекту «Українська регіональна платформа громадських ініціатив», який підтримано Європейською Комісією для сприяння демократичним перетворенням в Україні та захисту соціальних, економічних і інших інтересів, прав і свобод громадян. Його адмініструє Громадська організація Центр «Жіночі перспективи».

В Дніпропетровській області проект втілюється за участю Центру громадських організацій «Тамариск».

Приймальня нашої акції «ПРАВО НА ПРАВО» працює кожного вів­торка та кожного четверга з 14-­ї до 18 години за адресою в Дніпропетровську: вулиця Ленінградська, 57, кв. 10.

Це в районі колишнього радіозаводу­концерну «Весна», що проти річкового порту. Міський телефон приймальної – (056) 788-­91-­70.

Ми дуже чекаємо на Вас! І кожному, хто зазнає утисків від свавілля правоохоронців, корупціонерів та можновладців, готові допомогти для покращення ситуації з захистом прав людини і основоположних свобод на Дніпропетровщині!

2767

Всё по теме: Право на право
Ошибка в тексте? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции.
Загрузка...

Сообщить об ошибке

Пожалуйста, используйте эту форму для коррекции ошибок.
Если вы хотите связаться с нами по другому вопросу — напишите нам.