Мы говорим то, о чём молчат другие Мы говорим то, что вы хотите слышать Мы говорим то, что вы должны знать

Общество


Коли старим немає шани, або Стережіться кредитних спілок

07.12.2015 15:28:18

Зрозуміле занепокоєння серед літніх віком читачів досі викликає Постанова КМУ від 4 червня 2015 р. за №389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян». Постанова, яку краще було б назвати «Про ненадання пільг…»

До нашої приймальні завітала Олександ­ра Іванівна Більченко, жінка 1937 р.н., яка без двох років півстоліття сумлінно працювала на Південному машзаводі – підприємстві, яким ще недавно у Дніпропетровську пишалися всі.

Олександра Більченко – дитина війни, виросла у сім’ї загиблого на фронті солдата. Вдова виростила та вивела в люди не лише її, Шуру, а і її рідну сестру Валю. Валентину Іванівну, на два роки старшу від Шури, яка ще й сама встигла побувати на фронті, а потім все життя носила звання учасниці ВВВ – Великої Вітчизняної війни. Зараз 80-­літня Валентина Більченко прикута хворобою до ліжка. Живуть сестри нині разом, то менша – трохи молодша! – Олександра доглядає за старшою. Хіба це не випадок, коли треба до землі вклонятися жінкам і оберігати їхню старість?

І незручно почувалися ми, коли Олександра Іванівна мовила, що до нас її привели дві біди. Одна, докинула зовсім ніяково, дріб’язкова – може й не варта, щоб жалітися «на всю область»? Сестри мобільного телефону не мають. «Ми ж і у тому віці, – каже відвідувачка, – що ще треба навчитися ним користуватися». А оскільки звикли до традиційного, тобто до «домашнього», то «він і дешевше обходиться, і нас цілком влаштовує». Без нього сестрам «як без рук». Особливо Валентині, яка, нагадаємо, не підводиться з ліжка. Обом, зрештою, нелегко жити, якщо не спілкуватися з соціальними працівниками та лікарями.

– А останні уже років зо п’ять він у нас то працює, то, як німий, мовчить, – говорить Олександра Іванівна. – Алло­алло, а він ні пари з вуст. Часто глухне, як правило тоді, коли потрібен нам позаріз. І нашого терпіння не вистачає уже замовляти та чекати ремонтників. Ми більше чекаємо, ніж розмовляємо.

Як правило, зв’язківці «Укртелекому» регулярні перебої списують на те, що «десятками і сотнями метрів варвари вирізають і крадуть кабель». Біля кожного телефонного колодязя чи щита сторожа, мовляв, не поставиш. Сестри Більченки не можуть геть заперечувати, що це не так, але чимдалі все дужче сумніваються, що й «завжди таки так». Схильні підозрювати, що укртелекомівці нині явно «переводяться». Їм незручності клієнтів, яких часом на тижні і місяці лишають без працюючих апаратів, не хвилюють. Тим паче таких, як вони, «дві старі баби», які наділені пільгою ще й не платити за телефон. «Враження, – каже Олександра Іванівна, – що ми нікому не потрібні на цьому світі, надоїли усім, як гірка редька».

– І ці наші підозри не безпідставні, – продовжує. – Коли терпінню приходив кінець, я доходила аж в обласну адміністрацію. Була у ній і при Вілкулу, і при Коломойському, і ще при комусь, при Різниченку також. То кожного разу помагало, як пошепче хтось – одразу знаходився і кабель, і зв’язок. Був випадок: о третій по обіді пожалілася, о шостій уже говорила з дому по телефону.

Але схоже, що і цій єдиній можливості настав гаплик. Уже третій місяць мовчить телефон у квартирі Олександри та Валентини Більченків. Знову ніби з вини тих, хто поцупив кабель. Так на цей раз з облдержадміністрації прийшла відповідь за підписом начальника управління інфраструктури Т.М. Швеця, що «враховуючи складну ситуацію, Дніпропетровська філія ПАТ «Укртелеком» не може зазначити конкретні терміни ремонтно­відновлювальних робіт». Все одно, що от вам, бабуні дорогі, ваші старі розбиті вагани – кращих немає.

Хоч не працюючий телефон і справді дрібниця, яка сьогодні хвилює, не дає спокою сестрам Більченко. Є набагато пекучіша біда, котра мов огріла їх обох обухами по голові. Сестер обікрали, як липок – залишили без копійки на старість. Чи я вмру першою, каже Олександра Іванівна, чи Валя – «другій не буде за що ховати першу». Яка з нас лишиться – так зовсім, хоч собакою вий! А Олександра Іванівна ще й винною себе почуває.

Куди ти дінешся, якщо це вона вичитала у якісь газетці оголошення: працює у Дніпропетровську – на вулиці Комсомольській, 22 – ну дуже добра, порядна і не скупа Кредитна спілка «Соціум». Усіх бажаючих приймає у свої члени, від усіх за принципом «хто скільки зможе» на депозитні рахунки приймає внески під 27% річних – уявляєте? Покладеш тисячу – через рік більше, ніж на чверть з добавкою повернеш.

–Я й спокусилася, – каже Олександра Більченко, – тому, підозрюю, що не спокуситися ну ніяк не можна було. Тобто я себе не виправдовую, та як мимо пройти, коли вималювалася змога уже за перший рік отримати цілий мішок грошей. І вже ніщо мене не спиняло, коли поїхала на Комсомольську, 22. Туди народу чималенько злетілося, мов зграя мух на мед…

Коротше, ви вже зрозуміли? Не будемо рахувати чужих грошей, та в Договорі, який Олександра Іванівна уклала з Кредитною спілкою «Соціум» «в особі директора Лобастова Ігоря В’ячеславовича», значиться – відкрито депозит на 140 (сто сорок) тисяч гривень. Усі, які зуміли зібрати сестри за свій вік. Уклала жінка угоду 11 грудня 2013 року. І прожила потім рік в нетерпінні та передчутті «дарів з небес» напередодні Нового 2015 року. Та помчала до знайомого приміщення в призначений час, як на крилах.

А там «Соціуму»… немає. І нікому не звісно, куди він подівся. Як корова язиком злизала. Жінка ледве не зомліла. А перевівши подих, в одні двері постукала, в інші. Звідусіль же чула: «Та ви тут їх і не шукайте, давно вони звідси виїхали – їх звідси, як вітром здуло, очевидячки, тікали, мов ошпарені».

Забігаючи трохи вперед, внесемо ясність: директора спілки І.Лобастова давно оголошено в розшук, оскільки він «подався невідомо куди разом з грошима членів Спілки», як свідчить кримінальна хроніка Бабушкінського райвідділу МВС. У цей райвідділ на даний момент поступило 99 заяв про злочин від ошуканих вкладників КС «Соціум». Серед них і заява Олександри Більченко.

На превеликий жаль, бідолашна жінка, з одного боку не маючи змоги отримати професійну консультацію юриста, а з іншого не знаходячи співчутливих людей, які б безкорисливо допомогли чи хоч би підказали, куди їй бігти, кілька місяців згаяла. Металася між міліцією та прокуратурою свого району, а там лише казали, що «вашу заяву прийнято», то ж «чекайте». А то й «забудьте, що ті гроші у вас були».

Як доказ своїм словам – показує цудулку, котру отримала з Бабушкінського райвідділу: «Повідомляємо, що Вашу заяву було розглянуто. Були проведені заходи на встановлення місцезнаходження Спілки «Соціум», які позитивного результату не принес_ли. Дане питання про не виконання умов договору вирішується у правовому порядку в суді».

Правда, згодом жінку обнадіяли, приславши підтвердження, що «посадові особи Кредитної спілки «Соціум» шахрайським шляхом заволоділи грошовими коштами вкладників, завдавши їм матеріальної шкоди, розмір якої встановлюється». У зв’язку з цим Більченко може написати заяву з клопотанням залучити і її як потерпілу «до кримінального провадження, внесеного у Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12014040640003835».

Жінка, зрозуміло, таку заяву негайно віднесла. А через якийсь час мала насолоду прочитати дивного листа, якого надіслав слідчий райвідділу Ю. Демидов. Лист таки підготовлено на її ім’я. Адже зі зверненням «Шановна Олександра Іванівна!». Але далі у ньому повідомляється, що… «Вас, Леонід Іларіонович Бабриш, залучено потерпілим…» – ну, і так далі.

– Я зрозуміла, – гірко усміхається жінка, – що слідчий так, сердешний, уболівав за мої грошики, що переплутав мене явно з кимось іншим. І тепер на даний момент я до пуття й не знаю, чи мене признають серед ошуканих шахраями?

Нам вдалося з’ясувати, що Олександру Іванівну визнали потерпілою, але що це допоможе жінці рано чи пізно одержати назад втрачені гроші – гарантії ніякої. Всі інші постраждалі від Кредитної спілки давно згуртувалися у команду, якій «одна на всіх потрібна перемога» – а результат той же. Після більш, ніж річних пошуків утікачів з вкраденими грошима слідчими міліції, які «позитивного результату не принесли», під свій контроль справу взяла обласна прокуратура – з тим же успіхом впродовж уже майже півроку. Одна з причин, чому подібне відбувається – 99 цілих і 99 сотих процентів ошуканих ділками – люди пенсійного віку.

– Мені сестра Валя каже, що ми в ситуації, коли заставляють махнути рукою на свої гроші, бо не вернуть їх нам, – не може приховати свого відчаю Олександра Іванівна. – Бо живемо зараз в країні, яка махнула рукою на таких старих, як ми…

КСТАТИ

За прошедшее время, в рамках проекта «Право на право» за консультацией в телефонном режиме и лично обратились сто восемь человек: женщин – 52 чел. (48,15%), мужчин – 56 чел. (51,8%). Из них 103 чел. (95,3%) – люди пенсионного возраста.
Вопросы, затронутые гражданами:

1. Разъяснение по вопросам гражданского, семейного, трудового, земельного, наследственного права – 63 чел. (58,3%).

Так, Владимир Г. рассказал о конфликте по поводу частного дома, который был разделен между наследниками. Один из наследников подарил свою часть постороннему человеку. Теперь между ними спор, который не смогли разрешить даже в суде. К сожалению, материалы, которые показал Владимир Г., свидетельствовали о том, что его иск в суд не был достаточно обоснован. То есть, обратившись в суд, потратившись на судебный сбор и услуги представителя, человек не позаботился о том, что в суде необходимо доказать свои требования.

2. Проблемы, связанные с коммунальными городскими службами – 18 чел. (16,6%).

Так, Любовь С., пенсионерка, жительница Бабушкинского района, пожаловалась на организацию «Цифрал-Сервис», которая обслуживает домофоны. Женщина регулярно оплачивает их услуги, но сейчас, когда домофон перестал работать, с нее требуют дополнительную оплату. Хотя по договору устранение неисправностей возложено на обслуживающую компанию и должно производиться за счет этой же компании.

3. Жалобы на органы власти – 12 чел. (11,1%).

Николай К., житель Павлограда, предоставил пакет документов, подтвержда­ющий его многолетнюю переписку с органами городской власти и городским ГАИ по поводу стоянки автомобилей под его окнами и езды автомобилей по тротуару. Что символично, из предоставленных ответов – горисполком и городское ГАИ не хотят решать поднятую проблему, ссылаясь друг на друга. То есть каждая из сторон говорит, что проблему должна решать другая.

4. Жалобы на органы милиции – 6 чел. (5,6%).

5. Жалобы на установленный государством механизм пенсионного обес­печения – 9 чел. (8,3%).

Наиболее больной вопрос сегодня для пенсионеров – это малая пенсия, отмена льгот и отказы Пенсионного фонда в перерасчете пенсий.

В рамках проекта, опытный журналист опишет эти и другие истории в нашем интернет-издании и в газете.

Нічого не бачу, нічого не чую, нічого нікому не зроблю

У січні ц. р. мешканка Дніпропетровська Ганна Олександрівна Полтеєва мала щастя отримати листа від директора комунального підприємства (КП) «Житлове господарство Кіровського району» В.В. Бухала.

У ньому той жінці написав, що очолюване ним КП…

«…повідомляє: при сильному випадінню снігу у грудні 2014 року відбулося його накопичення на покрівлі будинку № 2 по вулиці Мостовій. При підвищенні температури зовнішнього повітря виникло розставання снігу, утворення крижаних бурульок у пелені покрівлі. І талою водою була залита пелена та зовнішня стіна будинку, в тому числі і квартира № 91. Що й не дивно, бо будинок № 2 по вулиці Мостовій, де розташована квартира № 91, – п’ятиповерховий, а вищезазначена квартира знаходиться на п’ятому поверсі. Акт обстеження додається».

І все, більше ні слова. Мов ця інформація винятково для довідки жінці, якщо вона допитлива така, як ті знавці з відомого телеклубу «Що? Де? Коли?».

Насправді ж для Ганни Олександрівни лист не містив анічого нового. Оскільки жінка якраз і приживає у квартирі №91 по вулиці Мостовій, 2.

– Спробувала я ясність знайти в акті, який додавався, – згадує Полтеєва, – але там тільки наслідки було описано, і то надто обережно, я б сказала, скромно. Уточнювалося, що стеля була побілена, а от тепер зі слідами та плямами від патьоків. Ще з відставанням шпарування на ній – тільки й того, мовляв. Щодо стін, то вони покриті шпалерами, які також тепер зі слідами брудної води і деформовані. А все інше гаразд, ніби нічого страшного…

Ще в кінці акту, який підписали інженер технічно­виробничого відділу Є. Терещенко і майстер з огляду та ремонтів житлового фонду Ю. Делюрман, а завірив в.о. головного інженера С. Кізім, наче як «з повагою та привітом, шановна потерпіла, і гуд бай» повідомлялося, що акт складено на предмет підтвердження факту.

А що ж просила чи вимагала Ганна Полтеєва? Не важко здогадатися, що послання від В. Бухала вона отримала у відповідь на свою заяву. Отже, читаємо в заяві Ганни Олександрівни, датованій 11 січня 2015 року:

«Я вимагаю терміново створити комісію, визначитися з сумою, на яку завдано шкоди, і провести ремонт. Але не тільки моєї квартири, а негайно –  й даху та горища».

Комісію, яка обстежила наслідки і склала акт, як бачимо, пан директор­то створив, але на цьому свої функції порахував вичерпаними. Битих 5 місяців Ганна Полтеєва не тільки чекала і надіялася, що він знайде час і можливість відреагувати, а й наносила йому регулярно візити, та директору, як заціпило. Втративши терпіння, 6 липня ц.р. вона сіла і написала перше своє письмове послання Бухалу. Де, зокрема, було:

«Якщо думаєте, що відбулися актом, то помиляєтеся. Не вийде! Мені тепер треба робити ремонт більший, ніж якби його Ви зробили у січні. До речі, і в січні Ваша була робота вичистити сніг та лід з горища. Але на дах чистити те й інше лазила я у свої 74 роки. Зараз у мене просто немає за що купляти шпалери, вапно та фарби, клей та замазку і так далі, і я вимагаю ремонту. Оскільки це був обов’язок Вашої контори стежити за станом дому та його даху, а не мій».

А уже у кінці липня бідолашній жінці довелося знову практикуватися в епістолярному жанрі. Отже, читаємо далі:

«Я втретє звертаюся до Вас з приводу того, коли ж збираєтеся робити ремонт у моїй квартирі? А також – хто відремонтує дах і горище з розбитим вік­ном?..»

Далі виникло щось на зразок телесеріалу під умовною назвою «Я йому пишу, а він мені не відповідає».

3 серпня 2015 р.:

«Це моє четверте звернення до Вас. У комітеті з прав людини мені підтвердили, що не тільки стежити за всім тим, що знаходиться на горищі, під’їзді чи в підвалі, обов’язок житлово­комунальної контори, а й утримувати усе це в робочому стані. У нас же дах, як решето, протікає, горище з розбитим вікном – і все це над моєю квартирою…»

10 серпня:

«Порахуйте – це моя п’ята заява. Я у домі № 2 по Мостовій проживаю з 1971 року, але з таким нахабством від начальника ЖКГ зустрілася вперше…».

17 серпня:

«Це моє уже 6­те звернення. Я щомісяця плачу квартплату і плачу гіркими сльозами, уявляючи, що мене чекає зимою. Так от, оплачую вчасно, але не отримую навзамін ніяких послуг. Адже зараз навіть у дворі нашого дому ніхто не підмітає. У зв’язку з цим у мене, крім попередніх запитань, появилося ще два нових: за що дерете з нас, жильців, гроші та за що особисто Ви одержуєте, не сумніваюся, кругленьку зарплату?..»

7 вересня:

«…Все більше розумію, що прийдеться самій робити ремонт. Тому хочу попередити: витрати, які понесу, я поверну за рахунок квартплати. Тобто з сьогоднішнього дня перестаю сплачувати її».

21 вересня:

«Восьме моє звернення викликане тим, що всю вину за те, що сталося у моїй квартирі, Ви звалюєте на сніг, якого випало забагато. Якщо це жарт, то не вдалий. Виходить, кожен рік, коли випадатиме багато снігу, заливатиме мою квартиру, а Ви майже, як у тій пісні, що «нічого не бачу, нічого не чую, нічого нікому не зроблю»?»

Нарешті останнє на даний час послання Г.О. Полтеєвої від 12 жовтня:

«Шановний тов. Бухало В.В., а також інженер технічно­виробничого відділу тов. Терещенко Є.І.! З проханням відремонтувати дах нашого будинку №2 та горище і особливо його вікно я звертаюся до Вас з 2011 року, а Ви і зблизька не бачите, у якому воно загрозливому стані. За цю бездіяльність та за стягування плати за ненадані послуги настав час відповідати за усією строгістю законів!»

І замість епілогу. Дуже схоже на те, що на цьому сага в листах та заявах бідолашної бабуні до неприступної контори «Роги і копита»… даруйте, до комунального підприємства «Житлове господарство Кіровського району» не кінчиться. Бо зовсім схоже на те, що підприємство проводить експеримент з загартування витривалості 74­річної Ганни Олександрівни.

Перетворюючи її житлове помешкання на лабораторію – постійнодіючий взимку холодний душ. У нас, на відміну від Ганни Полтеєвої, тільки одне виникає тепер запитання: невже у Дніпропетровську, крім четвертої влади у даному разі в особі газети «Лица», немає ніякої виконавчої, яка б влаштувала добрячий холодний душ для неприступного бастіону КП «Житлове господарство Кіровського району»?

Ще ж мусимо застерегти, що синоптики прогнозують дуже сніжну зиму, котра наближається уже зі швидкістю снігової кулі з гори, як вода у помешкання Полтеєвої з горища.

 З приводу…

Зрозуміле занепокоєння серед наших літніх віком читачів досі викликає Постанова Кабміну України від 4 червня 2015 р. за №389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян». Постанова, яку краще було б назвати «Про ненадання пільг…».

Тому й отримала резонанс історія, яка трапилася з Олександрою Таркіною – публікація «За межами правового поля» у номері від 4 листопада. Управління праці та соціального захисту населення міської ради поспішило зауважити жінці, що не воно і не його підрозділи у районах винні у тому, що таким, як вона, пільги прийшлося відміняти.

Для повноти ясності повідомляємо: реалізація прав на отримання досі існуючих для окремих категорій громадян пільг з оплати за користування житлом та комунальних послуг залежить від середньомісячного сукупного доходу осіб, у яких на ці пільги донедавна було право. Якщо у вас дохід вищий від мінімально передбаченого в Україні на даний час (вищий від величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу), то ви й позбавляєтеся права на жадані послабки. Ще залишається уточнити, що це не тільки дякуючи Кабінету Міністрів з його Постановою.

Кабмін Постанову прийняв на виконання Закону України від 28.12.2014 р. за №76­VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України». Як не важко збагнути, Закону, який загодя схвалили народні депутати у Верховній Раді. Так що усім і їм від дітей війни, ветеранів праці, чорнобильців і так далі відповідні «честь» і «хвала»! Щоб і їм жити на доходи, які сьогодні перевищують суми, при котрих пільги геть! 

P.S. Правозахисницька приймальня газети «Лица» чекає на тих, хто зазнає всіляких утисків, переслідувань та кривд, потерпає від бездіяльності чи й знущань судів, органів правопорядку та органів влади. Прий­мальня працює на вул. Ленінградській, 57, кімн. 10 щовівторка і щочетверга, з 12:00 до 16:00. Тел.: 788­-91­-70.

Микола Омеляненко

2828

Всё по теме: Право на право
Ошибка в тексте? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции.
Загрузка...

Сообщить об ошибке

Пожалуйста, используйте эту форму для коррекции ошибок.
Если вы хотите связаться с нами по другому вопросу — напишите нам.