Мы говорим то, о чём молчат другие Мы говорим то, что вы хотите слышать Мы говорим то, что вы должны знать

Происшествия


Fata Morgana

09.12.2015 17:37:23

Якщо це навмисне зволікання, мета якого – позбавити фермера захисту Закону, то це вже злочин, за який треба не просто знімати штани з полковницькими та генеральськими лампасами, а разом з ними і погони, а – садити в буцегарню!

Свербить рука почати з того, що цей матеріал підготовлено до 16­-ї річниці сумнозвісного горе­Указу Леоніда Кучми «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки». Нагадаємо, що він ошелешив селян, як голоблею з­-за рогу, іще 3 грудня 1999 року. Але дістає та пригинає до самісінької землі ошуканих колишніх колгоспників до сьогоднішніх пір.

Історія, яку далі розповімо, – тому свідчення. Навздогін вона дає й зрозуміти, чому обіцяні реформаторами золоті гори виявилися насправді обманом-­міражем в напівспустошених нині українських селах.

Товариство на трьох

Колгосп з гордою більшовицькою назвою «імені Крейсера «Аврора» був флагманом не лише у межах Нікопольського району – на всю область славився. Про нього й по сьогодні у селищі Придніпровському багато хто ахає та ойкає, згадуючи, «наскільки заможно люди у ньому жили». 5.700 га тільки ріллі. Окрім рослинництва, мав і потужну город­ницьку бригаду та диво­сад. Дві олійниці, два млина, хлібопекарню, крупорушку і ковбасний цех.

Свиновідгодівельний комплекс, де на кінець 1999 року утримувалося 22.962 свиней. А великої рогатої худоби на тій же відгодівлі та в дійному стаді – разом майже дві тисячі. І кормовиробничі потужності – як без них? Тракторів, комбайнів та автомобілів загалом понад півтори сотні. За бухгалтерськими звітами все того ж 1999­го основні фонди сягали 60 млн 340 тис. 373 грн. ще радянських рублів. Це вважалося фантастичним багатством. Створеним, зрозуміло, трудами селян кількох поколінь. Котрих на початок «реформування протягом грудня 1999 – квітня 2000 років» тут нараховувалося 1.347 осіб.

І не варто тепер дивуватися, що саме у цьому господарстві знайшлося чимало бажаючих спробувати хазяйнувати одноосібно, сімейно чи на правах фермерів. Якщо можна, то чому б і ні, якщо здібних і підприємливих людей в колективі підібралося за роки чимало, а Указ Кучми прямо вимагав здійснювати реформу «на засадах приватної власності на землю і майно».

Перечитайте: «Забезпечити всім членам КСП… право вільного виходу із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних і приватно­орендних, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб’єктів господарювання…» – ну, і так далі.

Спершу Тамара Шинкаренко, яка очолювала ковбасний цех, загорілася разом зі своїми підлеглими «виділитися у міні­заводик», як вона говорила. Розрахунки показували, що сум, котрі значилися у майнових сертифікатах тих, хто працював у ковбасному цеху, «зібраних тепер докупи, вистачало, аби цех дістався їм у спільну власність».

Потім і інші виникли «гурти», які націлилися на приватний бізнес. Їм також досить було «вийти з певним своїм майном», щоб розгортати те або інше власне виробництво. Процес, як то кажуть, пішов, і врешті­решт мало не дві сотні колишніх колгоспників «Аврори» заходилися створювати свій сільськогосподарський кооператив.

Та приходиться тепер з сумом повідом­ляти, що ні в кого, хто волів у власність майнові паї, нічого не вийшло. Ні в Тамари Шинкаренко, Віктора Дробота чи Миколи Долі, ні Насті Нестеренко, Марії Василевській та Емілії Продан, Сергія Павліченка і Вікторії Юрченко, Віталія і Лідії Білоусів, Надії Величко і Любові Миргородській (перелік можна продовжувати) не вдалося надії свої втілити у реальність. Чому?

Ясність вносить Протокол №2 зборів упов­новажених КСП ім. Крейсера «Аврора» від 19 лютого 2000 р. Зборів доленосних, на яких і вирішувалися «тонкощі» реформування господарства. Шостим питанням порядку денного народ і почув інформацію голови КСП Андрія Помазанського про те, що він разом зі своїми заступниками Іваном Шевчуком і Анатолієм Виноходовим засновує нову, іншу «Аврору» – товариство з обмеженою відповідальністю.

Коментар Заслуженого юриста України Миколи Бесараба:

– Створення головою КСП Помазанським для себе і двох своїх заступників ТОВ «Аврора» на зборах членів КСП нічого не мало спільного з реформуванням останнього. Бо трансформація великого КСП з його 1.347 членами в товариство трьох – не що інше, як афера, вчинена для того, щоб не допустити розпаювання майна між колишніми колгоспниками і використовувати його надалі винятково в інтересах трьох засновників ТОВ «Автора».

Утворення якогось єдиного майнового фонду, не передбаченого Указом Президента, та вигадування неіснуючих його співвласників, оскільки селяни самого майна так і не отримали, а сертифікатами цього неминучого і необхідного процесу законодавство заміняти не дозволяє – чистої води замах на привласнення, вважайте, що на викрадення – майнового комплексу колгоспу-КСП ім. Крейсера «Автора».

При цьому було проігноровано як незаконність перетворювати одну – колективну, якою було КСП – підприємни­цьку структуру в суто приватну, якою забажало бути ТОВ «Автора», так і різницю у формах власності, котрі одну на другу простими помахами рук міняти жодна юридична норма не дозволяла.

 

Але як це було подано? Що у нього та його замів є таке бажання, яке треба затвердити, аби воно набуло сили. І домігся, щоб проголосували. Дурниця, абсурд – хіба не так? Троє чоловіків надумали уткнути власне ТОВ – ну, і на здоров’я. Робіть, що хочете, то ваше діло. А з якої речі причетні до цього члени КСП? Е­е, «темний народ» вдалося круг пальця обкрутити. Бо далі Помазанський змушує ще й одноголосно та з піднесенням… створити єдиний майновий фонд, слідом же – дружній, згуртований колектив… співвласників майна. Навіщо все це? – запитаєте. Андрій Іванович, ухопивши Бога за бороду, уже й не приховувався.

Бо підвівся і заявив, як відрізав:

– Ми, ТОВ «Аврора», візьмемо ваші як земельні, так і майнові паї, і далі будемо хазяйнувати по­новому…

Так і сказав, що це вони, засновники товариства на трьох, будуть далі працювати. Не уточнив тільки, що й заживуть нівроку з майном, яке належить КСП ім. крейсера «Автора», а ви на нього ротів своїх, мовляв, не роззявляйте.

Коментар Заслуженого юриста України Миколи Бесараба:

– Фінал дійсно сумний. Трійця «реформаторів» у корисливих інтересах так скористалася колективним майном колишнього КСП, що тепер воно опинилося у власності третьої особи, котра ніякого відношення до КСП не мала, не могла і не повинна була мати. І все це скоєно за участю та при «підтримці» керівників районних державних служб і установ, правоохоронних органів і судів, а також органів місцевого самоврядування. Діяння усіх їх підпадають під статті КК України, котрі передбачають кару за зловживання службовим становищем, підробку документів і викрадення громадського майна в особливо великих розмірах.

«Аврора» стріляла по своїх

Аврорівська «епопея» – історія обдирання до нитки українського селянства. Дякуючи тому, що знайшлися люди, які з усіма цими кривдами не хотіли миритися, повстали (і не складають зброї по сьогодні), ще 12 років тому проти колишніх керівників КСП було порушено кримінальну справу за №70059066. З тих пір і не припиняється дивна, підступна і лукава тяганина.

На сьогодні справу зведено майже нанівець. В первинних матеріалах йшлося про розкрадення громадського майна в особливо великих розмірах, за яке відповідна і кара передбачена ч.5 ст. 191 КК України. Та згодом хитро перекваліфікували на зловживання ніби за ознаками ч.3 ст. 365­ї – лише перевищення службових повноважень. І – аж кінчаючи теперішніми відповідями селянам з усіх, від Києва до Нікополя, інстанцій, наче «при реорганізації КСП і розпаюванні його майна порушень законодавства не встановлено».

Зате тепер видно, мов на долоні, як конкретно пограбування людей відбулося. Що не тільки Помазанський зі своїми двома заступниками і кількома підлабузниками залишив земляків з порожніми руками – вся Система допомагала їм і працювала на знедолення селян.

Тоді, не довго голови ламаючи, троє засновників нової «Аврори» 28 квітня 2000 р. збираються на засідання і оголошують себе – ким ви думаєте? – правонаступниками колишнього уже ніби КСП ім. Крейсера «Аврора». Відтак і його майна. Складають і передавальний акт майна: Помазанський як голова правління КСП передає Помазанському як гендиректору ТОВ – і всі діла.

А далі – ліквідовується КСП ім. Крейсера «Аврора» – і всі кінці у воду. Тож появляється повідомлення управління економіки «Про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності КСП ім. Крейсера «Аврора». Підстава, уточнює Повідомлення, «заява власника». Знайшлася і ця заява, підписана Андрієм Помазанським. Який, виходить, був не головою колгоспу, а його… власником?

А що було далі схоже на карусель, розкручену з метою і замести сліди «реформи», і розпродати та перепродати украдене у селян майно. Бо настав момент, і в ТОВ «Аврора» трійка її засновників ніби як обернулася у… найманих менеджерів. Саме ж товариство несподівано опинилося у власності якогось бізнесмена з Прибалтики. Ясна річ, разом з майном, котре загарбали.

Через час – ТОВ «Аврора» повертається під «патронат» Помазанського і його компанії, а точніше – на її місці під новою назвою «Агро­Аврора» виникає ДП (дочірнє підприємство) агрофірми «Олімпекс­Агро», а потім і самостійне ТОВ «СНП­Україна», у підсумку ж – майно колишнього КСП «Аврора» дістається ТОВ «Агро­Еліта»…

Позаторік селяни змогли нарешті переконати судочинців, що КСП ім. Крейсера «Аврора» юридично насправді не ліквідоване, і тому його колишні члени, котрі ще живі, не мертві, скликають загальні збори рішати долю своїх майнових паїв, ще й запросили весь район у свідки, то судді їм межи очі кинули: «А навіщо?» І тикнули папірцем БТІ, з якого селяни дізналися останню тоді новину: їхнє майно давно перебуває у власності… «агрохолдингу Олега Бахматюка».

Яка ж у цій історії мораль?

Здавалося б, підступна, підла. Обіцяна людям можливість самостійно працювати на своїй землі повноправними і спроможними її господарями виявилася примарною. Міражем, який розвіявся, як туман. Жар­-птицею, якою поманили, але до рук не дали. Вислизнула вона крізь пальці. Тільки в даному випадку обдурені селяни й тепер не збираються здаватися. Тим паче прощати тим, хто украв у них і всі перспективи нівроку жити.

Звернулися до прокурора області з вимогою – повернутися до кримінальної справи «з приводу КСП ім. Крейсера «Аврора» в зв’язку з нововиявленими обставинами розкрадання його майна в особливо великих розмірах». При цьому сподіваються на ту справедливу мораль, яку наче як сповідує нинішня влада. Вважають, що «таке зло неодмінно має бути покараним». Бо рано чи пізно, а вузли­зашморги, туго зав’язані на шиях селян, не сумніваються вони, треба порозв’язувати. Інакше село наше вимре, і дужче, ніж в Голодомор.

Коментар Заслуженого юриста України Миколи Бесараба:

– З’явилася надія, що потерпілі від «реформаторів» у колишньому КСП
ім. Крейсера «Аврора» гору візьмуть. За нововиявленими обставинами, міськрайонний суд у Нікополі не вернутися до справи не міг. Бо нововиявлені факти й поготів вразили абсурдністю. Все майно, яке належало членам КСП, ТОВ «Аврора» висудила собі у… Придніпровської сільської ради. Наче вона була його власником за якимись липовими дорученнями пайщиків, і ні в яку не хотіла віддавати Помазанському та його компанії, от Помазанському і прийшлося звертатися до суду. Голова сільради тоді на засідання суду не явився, так що позивач без проб­лем узаконив свою оборудку.

Та на цей раз, у квітні 2015, все той же Нікопольський місцевий суд мов прозрів. Скасував і оборудку, ніби як за участю сільради, а головне – визнав недійсними зміни та доповнення до Статуту ТОВ «Аврора», якими засновники ТОВ оголосили себе правонаступниками колишнього КСП та на цій підставі і прийняли усі майнові права та обов’язки останнього на себе – «в тих обсягах, в яких дісталися ТОВ внаслідок реорганізації КСП».

І що значить це рішення суду? А те, що все інспіроване засновниками товариства є нічим іншим, як викраденням громадського майна, котре підпадає під ознаки злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України – від 7 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією.

О, як заворушилися, завили і оскалилися потрошителі людського добра! Бігом гайнули в Апеляційний суд Кривого Рогу, аби той відмінив рішення Нікопольського. Апеляційний довго мурижив, чотири чи п’ять разів засідав, та так і не зважився назвати чорне білим. Повернув справу у міськрайонний суд Нікополя, ніби як для «внесення деяких уточнень», насправді ж з надією, що той сам відмінить своє «необережне» рішення.

Та Нікопольський не зважився уже відступати. І в даний час знову настала черга Апеляційного, в який повернулася «болячка» – пауза-затягування з метою «взяти потерпілих від реформи за варіантом Помазанського змором». Смію запевнити, що не вийде. Потерпілих наскільки вже загартувала нинішня прогнила судова гілка влади в Україні, що їм потрібна тільки перемога. Одна на всіх. На всіх селян і району, області та України, якщо хочете знати. Перемога виверне усі підспудні «течії» та хитрощі нищівної аграрної псевдореформи кінця минулого – початку нинішнього століття.

То сьогодні не лише в Придніпровському, а і в усьому Нікопольському районі селянський народ з нетерпінням чекає: покарає правосуддя винних чи ні? Це, кажуть, перевірка мякиною нинішньої влади. Покарає і відшкодує людям втрачене – значить явилася нарешті влада, яка за людей. Не повернеться до селян і не відшкодує, ще й не покарає зловмисників – значить «і ця влада ще не наша, не людська». Так і не інакше мислять тут селяни.

Від редакції.

А тим часом редакція газети «Лица» отримала листа на свій запит з приводу публікації, якою у № 41 від 7 жовтня ц.р. відкрила юридично­журналістський проект «Право на право» – на статтю «Для чого йдуть вій­ни на знищення сіл». У запиті мова йшла про уже більше, ніж 8­літнє намагання фермера з Новомосковського району Анатолія Гайворонського відстояти свої конституційні права.

«Кримінальне провадження, стосовно якого подано запит, – повідомила начальник відділу прийому громадян і розгляду звернень та запитів обласної прокуратури О.Крапивна, – перебуває у проваджені Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області, процесуальне керівництво здійснюється прокуратурою області. На цей час досудове розслідування триває, проводяться слідчі (розшукові) та процесуальні дії».

На другий, ідентичний, запит, спрямований до обласної міліції­полиції, досі відповіді немає. Хоча отримали вони його, згідно підпису на повідомлені, ще 12 листопада, і мали п’ять робочих днів на відповідь.

Нагадаємо, стаття наша вимагала чіткої відповіді, хто зволікає зі слідством? Адже хоч ще вісім з гаком років тому, коли негідники вчинили насилля над фермером, були відомі зловмисники, – досі, виявляється, досудове слідство і слідчі та пошукові дії тривають. А навіть студентам юридичних вузів нині відомо, що згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (яка згідно ч.1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи протягом розумного терміну незалежним і безпристрасним судом.

Знають студенти і те, що діючий Кримінальний процесуальний кодекс України в ст. 219 визначає строки досудового слідства один (кримінальний проступок) або два (кримінальний злочин) місяці.В окремих випадках термін може бути продовженим, але на два­три місяці, і зовсім не на роки.

В даному випадку з фермером Гайворонським недотримання строків досудового слідства порушує конституційне право Анатолія Івановича на судовий захист, який йому гарантує ст. 55 Конституції України. Таким чином маємо приклад, коли не просто прокуратура і тепер Національна поліція компрометують та ганьблять себе, а – самі чинять кримінальне правопорушення.

Якщо це низький професіоналізм слідчих та їхніх начальників, таких треба у три шиї гнати з органів. Народ, за податки котрого утримуються правоохоронці, має усі права добиватися, аби відмовлялися від послуг наскільки безпорадних стражів порядку.

Правда, юрист проекту «Право на право» Тетяна Антонова запитує, чи восьмилітнє розслідування заяв А. І. Гайворонського не є яскравим свідченням недобросовісності його виконавців у погонах? Думаємо, що вона ближче до істини. А якщо це не так, якщо та ж О. Крапивна нам негайно напише, що здібності та сумління її колег не викликають сумнівів, тоді це не що інше, як навмисне зволікання, мета якого – позбавити фермера захисту Закону, а тих, хто здійснив над ним наругу, – справедливої кари. А це вже новий злочин. За який не просто знімати штани з полковницькими та генеральськими лампасами треба, а разом з ними і погони, а –  садити в буцегарню.

Микола Омеляненко

2292

Всё по теме: Право на право
Ошибка в тексте? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции.
Загрузка...

Сообщить об ошибке

Пожалуйста, используйте эту форму для коррекции ошибок.
Если вы хотите связаться с нами по другому вопросу — напишите нам.