Мы говорим то, о чём молчат другие Мы говорим то, что вы хотите слышать Мы говорим то, что вы должны знать

Происшествия


ОЗУ МВС

10.12.2015 11:36:16

Цим займаються не перевертні у погонах. Це уже потвори при званнях, бо винищать нинішнє покоління – ще страшнішим і неадекватнішим буде наступне. Відбувається, по суті, новий і більш страхітливий геноцид нації і її генофонду.

Підкідний хабар

Класичний і на всі сто відсотків потворний приклад виникнення ОЗУ – організованого злочинного угруповання – у нетрях сучасних правоохоронних органів України мав «честь» статися не десь, а на славній Дніпропетровщині. На жаль, багато хто вже й забув, що наприкінці літа ще 2007 р. тут було наче спіймано на гарячому – на отримані рекордного хабаря у сумі аж 400 тисяч доларів – тодішнього главу Петриківської РДА Петра Лісного.

А є потреба цей випадок згадати хоч би з тих міркувань, що, якщо хочете знати, кримінальну справу стосовно «рекорд­смена» не завершено досі, бо в суді довести факт хабаря, як облпрокуратура (котра у цьому випадку мобілізувала «кращі» сили міліцейських підрозділів) не старається, ніяк не може.

Бо що і як насправді сталося? Адвокат Лісного, заслужений юрист України Микола Бесараб, до дрібниць розкрив усю «кухню», на якій «варили» справу проти призначеного тоді главою РДА у Петриківці недавнього військового льотчика. Він повернувся у рідні краї і зайнявся тут фермерством та відрод­женням національних і духовних традицій народу. І повірив наскільки претенденту на президентське крісло Віктору Ющенку, що в районі очолив його прихильників. А обійнявши слідом посаду голови райадміністрації, П. Лісний сумлінно взявся втілювати постулат В. Ющенка, що «злочинці повинні сидіти у в’язницях».

Та не так міркував тодішній прокурор області Володимир Шуба. Він викликав Петра Гнатовича на «рандеву» і першим ділом пояснив, що не Ющенко, а він, Шуба, для нього «пахан» – ясно? То кому, де і які землі роздавати під забудову елітного містечка «Голубе озеро», командувати буде «пахан», а Лісному залишатиметься лише підписувати дозволи. І по-друге: кожного року приносити Шубі обов’язкову «данину» у розмірі 300 (триста) тисяч доларів – і крапка!

От тільки Петро Лісний коритися не став, навпаки, кинув прокурору виклик. Землі, на яких можновладці воліли зводити свої заміські хороми, передавав під сінокоси та пасовища сільським громадам або фермерам, котрі займалися тваринництвом. Збирати ж «мито» для «пахана» й поготів не забажав.

І тоді Шуба в обласній прокуратурі створює спецгрупу, для якої в управлінні МВС області «позичає» шість «багнетів», а керівником призначає свого підлеглого – старшого слідчого на прізвище Сидоров. Завдання – «зіграти в підкидного». Себто підкинути Лісному хабаря і «спіймати» на ньому. Поява ж такої групи та ще й з такою метою, говорить сьогодні адвокат Бесараб, «при відсутності злочину – не що інше, як варіант підпільної в надрах правників ОЗУ – організованого злочинного угруповання».

«Перевертні у погонах» знаходять у Пет­риківському районі підприємця Грекова, фірма якого «Легіонер» орендувала там 52 га земель, але яку Греков збирався продавати. І підсовують йому «покупця». Якогось Зайцева. Котрий їде до Грекова і пропонує за фірму суму, на яку продавець і сподіватися не міг – 400 тис. доларів США!

Після цього Зайцева везуть в БЕЗ (відділ по боротьбі з економічними злочинами – ред.), де він пише заяву, наче Лісний вимагає з нього «цю шалену суму за передачу в оренду 52 га землі». Але ж ні в Зайцева, ні в міліціонерів «під проводом прокурорського слідчого» немає цих грошей. Їх «позичають» в одному маловідомому комерційному банку «під чесне слово Шуби».

Далі розповідає адвокат М. Бесараб: «Отримавши кошти, Зайцев на міліцейському авто у супроводі почесного ескорту одягнених у цивільне стражів правопорядку вирушає у Дніпродзержинськ, де в конторі нотаріуса на прізвище Жидков і відбулося оформлення купівлі-продажу фірми «Легіонер». А коли продавець Греков з фантастичною для нього сумою в кейсі вийшов до свого автомобіля, щоб везти гроші мерщій на рахунок у банк, мов з-під землі на нього напали бандити-злодії і заходилися виривати з рук кейс.

Що це були розбійники і грабіжники, Греков не сумнівався. Відбивався, як міг, отож зав’язалася бійка. Греков загукав на поміч. Та грабіжники раптом почали йому межи очі тикати свої посвідчення: не бандити ми, а… переодягнені міліціонери. Втім, Грекова відразу й пихорнули геть – треба було квапитися до… хабарника Лісного».

Справа у тім, що операцію було задумано й продумано заздалегідь. В оточені Пет­ра Гнатовича знайшли людину, яка того дня суто у справах партії «Наша Україна» терміново покликала його у Дніпродзержинськ. Правда, до місця призначеної зустрічі Лісний не зміг доїхати. На одному перехресті його зупинив автоінспектор і… тримав-мурижив більше години. Ніби йому знадобилася якась експертиза машини Лісного і він чекає на експерта. Насправді ж просто так спішили, що «покликаний» Петро Гнатович прибув значно раніше, ніж здійснилася оборудка в нотаріуса.

Трохи осторонь мусила «убивати» весь цей часі група телевізійників з Дніпропетровського державного каналу. Її також покликали. Зняти на відео факт передачі хабаря «гордому Лісному з Петриківки». Ось тільки не вийшло. Не вдалося чогось подібного зафіксувати. Бо міліціонери-бандити примчали, як скажені і, не випускаючи з рук кейса, крикнули на всю вулицю: «Тут ті чотириста тисяч, які ти вимагав від Зайцева!» Лісний до пуття нічого не збагнув у перші хвилини, а після скільки не просив бодай показати ніби ж йому призначені долари, та зась. Навіть сміялися межи очі: «А їх і в природі не існує!»

Отаку підступну, злочинну «операцію И» було здійснено під підлим керівництвом колишнього і нині, слава Богу, покійного прокурора В. Шу­би. Яка «розвалюватися» почала одразу, як її матеріали було передано до Царичанського районного суду. Суддя Є.Тарабан не знав, що зі справою робити. І нічого іншого не придумав, як повернути її на дорозслідування.

Петра Гнатовича мало не два роки тримали у СІЗО, вибиваючи з нього признання бітами і кулаками підісланих «авторитетів». А потім – змінили формулювання звинувачення: виявляється, Лісний не отримував хабаря, а здійснив… замах на його отримання. І повернута у Царичанку справа слухається уже під головуванням судді Ольги Гудим. Яка вже фактично облишила надії довести, шо Лісний вимагав-взяв «рекордний хабар». У неї друге задання: знайти будь-яку зачіпку, щоб виправдати майже дворічне утримання Петра Гнатовича в неволі «з тортурами разом». Бо порушувати кримінальну справу проти ОЗУ «в погонах» у її плани не входить.

Ми довго мовчки відступаємо

Керівник Павлоградського міського осередку «Правого сектору» («ПС») Ярослав Тарасенко та його заступник Сергій Тищенко – учасники АТО на Донбасі, яким довелося захищати від сепаратистів та російських загарбників Донецький аеропорт.

7 жовтня цього року з Павлограда надійшло – спершу коротке, як постріл, а потім, мов застрочив кулемет – повідомлення, що «Міліція проводить масові обшуки та затримання в осередку НВР (Національно-визвольного руху – ред.) «Правий сектор». Ось буквально перше повідомлення: «Міліція проводить обшуки і затримання у Павлоградському підрозділі «Правого сектору».

Переслідування носить системний і організований характер, стосується не поодиноких активістів, а в цілому осередку. Маємо інформацію про суцільні обшуки і принайм­ні три арешти». І насамкінець новина: «Щойно арештовано керівника міського осередку Ярослава Тарасенка». Коментарі від «ПС» прямо говорили, що «патріоти потрапили в опалу тих, хто ледве не грудьми лягає на амбразури корупціонерів і наркоділерів».

Ми не станемо тепер нагадувати, як здійснювалися у Павлограді обшуки та арешти. Є потреба згадати лише два моменти. Перший: здійснюючи захоплення «банди», його виконавці натомість злостиво й злорадно кричали: «Дострибалися, майдануті! Довоювалися, добровольці?!» Себто давали чітко зрозуміти, що «знешкоджують» не бандитів зовсім, а таки тих, хто до останнього був на Євромайдані у Києві чи захищав Батьківщину на Сході.

І хіба не ясно, що були раді цьому? Тому, що розправляються з прихильниками Революції гідності! Може і не випадково шеврони на вояках у формі новоявленої міліції громадської безпеки – «МГБ» – нагадали павлоградським правосекам шеврони, які носять бійці псевдореспублік «ДНР» та «ЛНР».

І другий момент, який радимо навіть відкласти у пам’яті: усіх затриманих негайно доставили у Дніпропетровськ на пр. Правди, 40 – в Управління боротьби з організованою злочинністю УМВС в області. Справа у тім, що ще задовго до описаних подій на ім’я т.в.о. начальника УБОЗу ГУМВС України у Дніпропетровській області полковника А.А. Галюнека було подано Рапорт, який підписав оперуповноважений все того ж УБОЗу В. І. Албатов.

Цитуємо: «Доповідаю, що надходить інформація про те, що… діє злочинне угрупування, а саме озброєна організована група, створена з метою нападів на підприємства, установи та окремих осіб під виглядом «Правий сектор». Учасники цього угрупування скоюють розбої, пограбування, рекет та незаконне зберігання вогнепальної зброї. Встановлені наступні учасники групи…» І далі названо прізвища трьох з них. Лідера Тарасенка Ярослава і членів – Горянського Валерія та Тищенка Сергія.

А тепер ось Ухвала ім’ям України Бабушкінського райсуду, який більше ніж через півтора роки після згаданого вище Рапорту, розглянув «клопотання слідчого О. Биковця по кримінальному провадженню № 12014040370000847 про проведення обшуків». Тобто суд таки надав дозвіл проводити обшуки за місцем проживання членів «ПС» – перш за все в помешканнях Ярослава Тарасенка і Сергія Тищенка , а також «рядових» Валерія Горянського, Юрія Корзинникова і Євгена Зюбанова.

Якби про це стало відомо у Павлограді уже у вересні, коли суд надав дозвіл, там би щиро дивувалися б «диву». Повірте, ми не передаємо куті меду: щодо лідера «Правого сектору» Тарасенка та його зама Тищенка, який воднораз очолював у місті Самооборону, то у їх бік навряд чи хтось мав підстави кидати будь-які звинувачення. Стосовно інших щойно підписав довідки командир ППСМОП «Дніпро-1» ГУМВС України полковник міліції В.П. Печененко.

Перша довідка «видана сержанту міліції Горянському В.М. в тому, що він перебуває на посаді міліціонера взводу № 3 роти № 2 полку патрульної служби міліції особливого призначення». Друга «видана молодшому сержанту міліції Корзинникову Ю.Ю. в тому, що він перебуває на посаді міліціонера взводу №3 роти № 3» все того ж полку. Нарешті 3-тя довідка видана молодшому сержанту Зюбанову Є.О. А він служить на посаді міліціонера взводу вогневої підтримки того ж таки полку патрульної служби тієї ж міліції особливого призначення…

Як то кажуть, їхали, їхали, і нарешті приїхали. Припливли. Але ж в даному випадку не до жартів. Ще раз повернемося до ухвали Бабушкінського райсуду від 8.09.2015 року. Читаємо:

«Згідно з матеріалами, наданими слідчим кпопотанням, 18.06.2014 приблизно о 17 годині невстановлені особи у кількості приблизно п’яти чоловік в масках проник­ли до кв. №2 буд. №21 по вулиці Іскрівській в м. Павлограді, де погрожуючи застосуванням вогнепальної зброї спричинили тілесні ушкодження Прийменку В’ячеславу Анатолійовичу та заволоділи майном, яке належало останньому: 2-ма тисячами гривень, 150 доларами, 2-ма срібними ланцюжками, технічним паспортом та ключами до автомобіля марки «ДЕО-Ланос» – і після цього з місця злочину зникли. За даним фактом були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України».

Все ясно і зрозуміло? Не спішіть! Познайомимося і з іншим документом. З Заявою, котру 25.06.2014 на ім’я начальника Павлоградського МВ ГУМВС України в області О.М. Малиноги написав лідер НВР «Правий сектор» Я.М. Тарасенко. Це подання є сенс навести повністю: «18.06.2014 року о 13 годині дня мною було заявлено факт незаконного збуту наркотичних засобів гр. Прийменком В’ячеславом за місцем його проживання у місті Павлоград по Іскрівській, 21, кв.2. З метою запобігання даного кримінального злочину я здійснив громадське затримання Прийменка та виявив у нього лікарські пігулки групи «Акатар» і колбу з рожевою речовиною, які затриманий використовував для виготовлення наркотичних препаратів з метою їх збуту.

Після цього я викликав по телефону працівників міліції. Коли вони прибули, я вказав їм на наркотичні засоби, які виявив у В. Прийменка, і залишив приміщення. Але пізніше мені стало відомо, що на місце події негайно прибули начальник ГОМ-1 м. Павлограда, його заступник Редька, начальник МВ міліції та прокурор міста.

Як стало мені відомо і те, що В. Прийменком того ж дня була подана заява до міліції з приводу начебто скоєного мною розбійного нападу на нього, а за фактом, про який я повідомив стосовно кримінальних діянь В. Применка з виготовлення та зберігання ним наркотичних засобів і торгівлі ними, працівниками міліції не здійснено жодних дій стосовно вилучення наркотичних засобів та притягнення затриманого до кримінальної відповідальності».

Що ж, цією заявою лідер павлоградського осередку «Правого сектору» домігся, що хоч і не 18 червня, коли він з рук в руки передав міліціянтам спійманого на гарячому В. Прийменка, а лише 26-го, себто наступного після того, як Тарасенко написав свою Заяву від 25.06.2014, як свідчить запис т.в.о. начальника СВ МВ міліції Заставського, «відомості про кримінальне правопорушення відносно гр. Прийменка В’ячеслава були внесені до Єдиного реєстру за ознаками ч.1 ст.309 КК України за №12014040370001821».

Але який результат на сьогодні? Про справу щодо Прийменка ні слуху, ні духу – ніби її й не було. Зате Яро­слава Тарасенка міліція навіть не підозрює у скоєні розбійницького нападу – уже оголосила злодієм-розбійником, а все той же Бабушкінський райсуд посадив його у камеру попереднього ув’язнення.

– Тут треба чітко і прямо казати, що боротьбу з тими, хто виробляє і поширює у Павлограді наркотичний дурман, – говорить прес-секретар міського осередку «Правого сектору» Ніна Смагіна, – наш ватажок Яро­слав Тарасенко разом з усіма однодумцями обрав за провідний напрям у оголошеній вій­ні, мета якої – очищення міста від безбожного «споювання» молоді жахливо небезпечним зіллям. Ця біда сягнула у нас таких меж, що миритися, пасувати і відступати далі нікуди. Далі ледь не поголовна втрата покоління, якому зараз від підліткового віку і до працездатного та репродуктивного. Ярослав Миколайович піднімав усіх нас на протиборство зі страшним злом – адже ми і так довго відступали, казав він, пора зупинитися і зупиняти смертельно загрозливу пошесть.

То випадок з Прийменком, свідчить Ніна Смагіна, зовсім не поодинокий. Скажімо, власник одного з гаражів у сусідньому Першотравенську В. Корольов також подавав заяву, наче «коли він пізно увечері зі своїм приятелем на прізвище Пономарь перебував у гаражі, до нього під’їхали дві невідомі йому автівки, і невідомі, котрі з них вийшли, намагалися проникнути у гараж». Це їм ніби не вдалося. Одначе наступного дня Корольов зрозумів, що непрошені гості «таки потрапили у гараж, вчинили там безлад та викрали цінні речі і гроші»…

Дійсно, і про цей випадок йдеться в ухвалі Бабушкінського суду. Де міліцейський рапорт збережено з усіма його «перлами». Виявляється, потерпілий зі своїм приятелем мерщій зачинявся у гаражі, вимика­ючи у ньому світло. Тобто ховався, причому, ще до того, як… «почув шум поблизу вхідних воріт до свого гаража». У задачі питається: а з якої речі перелякався і забарикадувався? Відповіді на нього міліція не дає.

Правда, зауважує, що «потерпілий В.С. Корольов займався тим, що скуповував у населення всілякі прилади і техніку». Що це за «бізнес», ясності знову таки не внесено – але хіба він спонукав ховатися від «незнайомих осіб», імена яких миттю стали відомі правоохоронцям? Як не важко здогадатися, це Ярослав Тарасенко, Сергій Тищенко, Юрій Корзинников, Євген Зюбанов, Валерій Горянський…

– Все насправді було інакше, – свідчить Ніна Смагіна. – Корольова з приятелем наші хлопці застукали в «наркокурні», як вони обізвали його гараж. Застукали, зафіксували і викликали міліцію. А далі і спрацювала «схема», як ми тепер зрозуміли, котру уподобали міліцейські чини зі своїми підлеглими: правосеки накривають черговий наркопритон, кличуть стражів порядку, передають їх спійманих на гарячому, і їдуть геть, вважаючи, що свою справу зробили. Після ж міліцейський наряд дає команду спійманим писати заяви на правосеків, наче ті здійснили розбійницький напад, побили й пограбували їх. Забирали ці заяви, складали докупи, таємним чином нагромаджували, а спійманих постачальників наркотичного дурману милували і відпускали «з Богом».

Про це, до речі, на прес-конференції у медіа-центрі «Дніпро Пост», яка відбулася за гарячими слідами обшуків та арештів павлоградських активістів «ПС», говорив і командир «Самооборони» міста Сергій Тищенко. Втім, що міліція не лише у Павлограді, а практично всюди «курирує наркобізнес», переводячи основні потоки-прибутки від нього на користь власних кишень, це не прос­то сьогодні, а давно ніякий не секрет. Вона фактично очолила організовану злочинність, суть якої – винищення нинішнього молодого покоління України згубним дурманом. Заробляє і багатіє на тому, що обертає сотні хлопців та дівчат у дебілів і розбещених, декласованих та деморалізованих, деградованих і безпомічних нікчем.

Цим займаються не перевертні у погонах. Це уже потвори при званнях, бо винищать нинішнє покоління – ще страшнішим і неадекватнішим буде наступне. Відбувається, по суті, новий і більш страхітливий геноцид нації і її генофонду. Отож злочин перед народом, якого ми ще не знали. Пекельні жнива сягнуть апогею через два-три десятка років. Коли уже пізно буде виходити на бій. Та й нікому. І якщо у Павлограді правосеки грудьми стали супроти біди, не жаліючи власного благополуччя, то в усіх інших містах і районах ми продовжуємо мовчки відступати – тільки так треба розуміти те, що на захист павлоградців ніхто й ніде досі не піднімається.

У останнє, що мусимо тут сказати – не випадково здійснилася розправа над павлоградським осередком «Правого сектора». За інформацією прес-служби осередку, його лідер Ярослав Тарасенко вийшов на слід «опікунів» наркоторговців, який веде в… область. Куди й спрямовується бурхливий потік виручки від наркотичного зілля. Куди і привезли затриманих і нині звинувачених у вигаданих гріхах патріотів-бійців з Павлограда. Хоч «стежка», ні йоту не сумніваються у Павлограді, веде і далі, у столичний град-Київ. То чи не досить дійсно українському суспільству відступати?

Микола Омеляненко

3035

Всё по теме: Право на право
Ошибка в тексте? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции.

По теме:

Паразити
Статьи /
Загрузка...

Сообщить об ошибке

Пожалуйста, используйте эту форму для коррекции ошибок.
Если вы хотите связаться с нами по другому вопросу — напишите нам.