Чия земля? А чий район?

05 липня 2016 о 11:26 - 7888

Avataradmin


Чия земля? А чий район?

Володимира Тимченка можна і навіть треба розуміти: ще торік Новомосковська районна організація профспілки працівників АПК, яку він очолює, вважалася кращою в масштабах усієї України. І найчисельнішою теж. А що це дякуючи винятково старанням Володимира Кузьмовича, ніхто тут не сумнівався. Та сьогодні від районного осередку залишилися тільки ріжки та ніжки. Почалися ж «неприємності» ще на початку минулого року, коли відразу з кількох аграрних підприємств Тимченку повідомили, що первинні осередки його профспілки дружно, ледве не під бадьорий марш, переходять до іншої: профспілки працівників переробної і харчової промисловості та суміжних галузей.

– Мені по секрету, а швидше по­приятельськи, зателефонували і сказали, що дана команда переходити до «суміжників», і ніяких відмов чи заперечень не повинно бути, – розповідає Володимир Кузьмович. – Дзвонили знайомі керівники, які якраз і отримали команду: переганяти­перетягувати своїх людей у лави суміжної профспілки. Дзвонили, аби я щось робив, поки не пізно. Але що я міг вдіяти, якщо в районі наче усіх змусили замовкнути?

Тимченко намагався самотужки зупинити зухвале захоплення осередків його профспілки. Тут усім було видно, як на долоні, чиї вуха стримлять за розгромом: дійсно, як по команді «Струнко!» і без попереджень, знімалися з обліку первинні організації аграрних фірм, підконтрольних обраному тут народним депутатом Вадиму Нестеренку. А оскільки «підконтрольні» в районі чисельно переважають, звідси й сумні наслідки для райкому профспілки АПК.

Як розповідає Володимир Кузьмович, йому парирували тим, що за Конституцією люди самостійно, на власний розсуд обирають, в якій профспілці їм перебувати. І якщо заяви власноручно понаписували на вступ в іншу – які можуть бути образи?

Але у Тимченка є підстави казати, що «конституційним» правом у даному разі скористалися не селяни – рядові члени донедавна профспілки АПК, а їхні роботодавці. Це вони дивним чином і усі разом та зненацька, а швидше вимушено «уподобали» для своїх підлеглих профспілку харчовиків, переробників і суміжників.

– Сьогодні уже і районна влада осередків профспілки АПК до «суміжників» силоміць­«добровільно» заганяє, – зітхає Володимир Кузьмович. – Збори «під копірку», і одразу в дамках. Насправді ніяких попередніх, передбачених правовими нормами дій не було. Якби сповна дотримувалися законодавства, то ці викрутаси по­новомосковськи були б, я не сумніваюся, приречені.

Справді ж бо за короткий час на облік у «нову» профспілку перейшли осередки агрофірм «Орільська» і «Приорільська», ім. Горького, «Відродження», «Агроальянс» «Украгро» та «Світанок», СТОВ «Злагода», ДП «Мрія». А від початку уже цього року, як доповідає районна газета «Присамарська нива», «профспілку харчовиків, переробників і суміжників поповнили «первинки» ТОВ «Вільне» і «Ягідне».

А далі читаємо – у номері від 15 квітня ц.р. – що і первинні організації «районної ради та райдержадміністрації, Перещепинського професійного ліцею, пожежної команди №1, Губиниського дитячого дошкільного закладу, Меліоративної селищної, Вільненської, Мар’янівської і Миколаївської сільрад, культпрацівники та колективи дитсадків Миколаївки і Королівки». Підозріло дружно та шеренгами по одному і майже з піснею вперед, правда ж?

Скажете, що якщо ми намірилися захищати тут одну окремо взяту районну організацію профспілки АПК, то сьогодні у селах мало у кого це викличе як інтерес, так і співчуття?

Та у даному випадку мова фактично йде не про долю профспілки, а про долю в минулому гордого Новомосковського району. «Рейдерське» захоплення осередків профспілки АПК, каже Володимир Кузьмович, тільки «заключний» акорд «захоплення та поневолення, приручення як голоти до покори тутешнього люду на милість новоявленому хазяїну». Якщо ще рік тому небезпідставно згадували класику української драматургії, котра на запитання «Чия земля?» відповідала, що, звісна річ, Калитчина. Але сьогодні у жителів Новомосковщини інша, сучасна інтерпретація. Тепер треба, шепчуться вони між собою, питати «Чий район?». Хоч сільський народ, починаючи від місцевої «еліти», терпить це та мовчить. Ковтає, як гіркі пігулки, і мов за Шевченком вторить, що ми моголи, моголи.

– Так, і прикро і гірко, що, перефразовуючи таки Тараса Григоровича, на всіх язиках всі мовчать, як їм заціпило, хоч мало хто тут зараз благоденствує, – підводить риску Тимченко. – Куди же поділися ті, хто б не лякався виступати проти свавілля, яке поглинуло район!

А знаєте, це не зовсім і так. Знайшовся у районі чоловік, котрий кинув – не злякався! – виклик «команді» керманичів РДА і райради, яку «зумів» посадити у крісла все той же Вадим Нестеренко, ще недавно палкий прихильник і соратник «вождів» тутешніх регіоналів, нині народний депутат, обраний несподівано від БПП – Блоку Петра Порошенка. Повстав Андрій Горб – сільський голова зі Спаського. Він оприлюднив на всю область, що голова РДА Павло Селіхов і його заступник Петро Горбенко «пресували мене, щоб я погодився довірити освоювати бюджетні кошти на ремонт дитячого садочка «Білочка» компанії, котру «призначать» лиш вони – ТОВ «Комерційний центр «Лібертон», на якому немов світ клином зійшовся».

– Якщо «знайду» іншого підрядника, – уточнює Андрій Горб, – то ніхто мені обіцяного мільйона гривень не виділить…

Виявилося, що товариство, яке голові сільради нав’язували, надто підозріле. Зареєстроване у Кривому Розі, адреса – квартира у житловому будинку, у якій прописано п’ять різних юридичних осіб. Як йому за двісті кілометрів працювати у Спаському?!

Андрій Горб довго розмірковував, бо дійсно ж можуть зірвати фінансування, і «постраждають же батьки дітей, яких вони не влаштують в садочок». А там і на інші об’єкти – на ремонт доріг, клубу і т.д., – аби помститися норовливому сільському голові, не виділять грошей.

– Але я ж своїм односільчанам­виборцям обіцяв, – каже Горб, – що ніхто не змусить мене займатися корупційними оборудками та дерибаном народних коштів. Виконую!

Після Революції Гідності і у Новомосковському районі з’явилися сили, котрі готові були протистояти «феодалізації» аграрного сектору. У людей знайшлася  своя кандидатура на посаду голови РДА. В Адміністрацію Президента було подано й документи на її призначення. На призначення – назвемо прізвище – Миколи Селезньова. Який для району не кіт у мішку. До недавніх пір Микола Миколайович багато літ працював заступником і директором агрофірми ім. Горького. У 2011­му «за ефективне та професійне управління передовим підприємством, що підтверджувалося державними органами статистики», в масштабах України Селезньова оголосили Керівником року. Тричі обирався депутатом райради.

– Так, за підтримки авторитетних у районі сил я готувався очолити РДА, – сказав Микола Селезньов, коли ми з ним зустрілися. – Але у вирішальний момент в Адміністрації Президента мої документи раптом… загубилися. Крізь землю «провалилися» – не інакше. А знайшлися тільки після того, як уже було призначено досі до пуття невідомого селянам Селіхова і всю його команду.

Ясна річ, повідомив про це Селезньов не вельми охоче. Не те що йому неприємно – почувається скривдженим. Приниженим. І ошуканим. Однак не за себе, каже, прикро, а за район. Бо ошукали, обвели круг пальця тутешній селянський люд. Район! Привели до влади діячів, які навмисне ототожнили себе з патріотичними силами Блоку Петра Порошенка. А насправді лиш задля того, щоб зберегти для себе учорашній свій «комфорт».

А всі інші, крім «підконтрольних», аграрні формування у Новомосковському районі почали «пресувати», як висловився керівник одного з «незалежних» товариств, який попросив не називати його імені. Особливо страждають фермери. Їх ватажок Анатолій Гайворонський не боїться ж вголос заявляти про те, що агро­феодал, як тут зараз називають Вадима Нестеренка, не інакше, як в рамках так званої децентралізації – наступного після аграрної реформи катастрофічного лиха для українського селянства – власну вотчину ліпить з району. Як колись Київську Русь дробили на королівства, так тепер незалежну Україну теж розтягують на шматки, не лякаючись вдавитися ними. А який може бути страх, запитує Гайворонський, якщо теперішня державна влада дозволяє на місцях новоявленим претендентам на папахи Мономаха творити, що їм заманеться?

Саме у Новомосковському районі торік фермери пережили неймовірний стрес. За кілька днів до жнив край полів поголовно усіх з’явилися таблички з написами, ніби ці землі приватна власність якогось ПП «Техносервіс».

– Власники паїв чи не в першу чергу переполошилися не випадково, – пояснює Гайворонський. – Адже тим з них, хто колись передав свої наділи у фірми, котрі ходять під Нестеренком, «вирватися» з липких рук, як засвідчила подальша «практика», дуже й дуже зрідка вдається. І дорогою ціною…

Так от, тоді нардеп Нестеренко підозріло швидко постарався  взяти «ситуацію» у свої руки і пообіцяв, навіть поклявся, що на цей раз свавільникам не поздоровиться. Запевнив, що кари їм не уникнути. І що ви думаєте? Все одно, що синиця обіцяла запалити море. «Техносеріс» благополучно зник у невідомому напрямі, і сьогодні тим паче про нього і словом не згадують. У районі адміністрація тепер, яка вдає, наче нічого подібного тут і не було. А ось люди чимдалі більше непокояться. «Нутром» відчуваючи, що це затишшя перед нищівним для них земельним «ураганом».

І схоже, що їхні тривожні передчуття – як дим, якого без вогню не буває. В районі є людина, котра з часів кучмівської реформи при керманичах тут від усіх попередніх сил, котрі правили в Україні, здійснив безпрецедентний диво­подвиг. А головне, що безкорисливий. Мова йде про Івана Шибайла з села Піщанки. Земляки готові ставити йому бронзове погруддя.

Справа в тім, що при розпаюванні тутешнього радгоспу­КСП у списках майбутніх пайщиків значилося 1.020 осіб, а земельні наділи отримали лише 707­м. Тобто 313 чоловік пошили у дурні – залишили без землі. Натомість зі «зекономлених» гектарів, яких набралося півтори тисячі, утнули 5 липових на підставних осіб «фермерських господарств». І ця нечувано зухвала оборудка хоч і дістала ого­го якого відразу розголосу, одначе до цих пір ні владою, ні правоохоронними органами, якщо так можна сказати, «не повернена на місце».

Мало не 20 літ поспіль ті, хто тут очолював РДА та райраду, і пальцем не ворушили, щоби справедливість вернула собі верх. Людям взявся допомагати єдиний Іван Шибайло. В якості самодіяльного юриста­адвоката він готував позови до суду кожному ошуканому. Кожному індивідуально, себто по одинці, оскільки у суду тут і не знайшлося сумління, совісті та й розуму збагнути, що вчинена масова афера, котру насправді можна одним махом розрубати.

Шибайло, не беручи зі своїх земляків­«клієнтів» ні копійки, сповна безкорисно взяв участь уже в 292 судових слуханнях, кожне з яких тривало й по кілька місяців, розтягуючись на 3­5 засідань як мінімум. До суду Іван Вікентійович їздив почергово зі своїми позивачами як на роботу. Тільки таким чином – через суд – і зміг домогтися, що 292­ва чоловіка в Піщанці отримали врешті­решт земельні паї. Зараз на підході для 293­го. Лишаються незаконно обділеними останні 20­ть…

– Але при цьому приходиться попередньо ще й доказувати, що існують фальшиві ніби як фермерські господарства, – пояснює Шибайло, – а тут без правників і очільників владних органів ну ніяк не обійтися. Вони упираються, як навіжені. Як вперті бики…

Річ у тім, що «вигадані» ФГ – це землі, які роками ось уже служать не громаді та казні, а кишеням не останніх в районі «божків». Однак спромігся Іван Вікентійович за майже дійсно 20­ть літ три ФГ «ліквідувати» – припинити їх підпільне функціонування. Зосталося ще два, закрити які ні в яку не дають.

– Тепер я уперся, мов у стінку, – каже Шибайло. – Тепер не можу зрозуміти, яку у нас владу фактично привів до «присяги» агро­«феодал» Нестеренко. В один вузол зв’язалися регіонали і ті, які іменували себе прихильниками БПП – і притопчують район під свого «хазяїна» немилосердним котком, як наче він уже «децентралізований» на милість останнього. Коли інтереси тутешніх людей цікавлять настільки, наскільки вони вигідні управителю вотчини…

Цим все, по­суті, і сказано, що відбувається нині у районі. Чітко і ясно, як на долоні.

Але повернемося до профспілки АПК, котру, навпаки, аж бігом примушують припинити тут своє існування. А може і справді «нова» для району харчової і переробної промисловості та суміжних галузей і краща? «Пропагують» тим, що соціальний пакет ніби вагоміший пропонує людям. Та є тут мудра жінка, яка багато років очолювала профком профспілки АПК у Михайлівці, а потім ще й раду ветеранів села. Це Надія Кабаненко – в масштабах усього району авторитетна і відома людина.

Так вона не сумнівається, що соцпакет, яким «зваблюють» народ – це те саме, що кілограм гречки під час виборів, яким, потайки сміючись, як кісткою­наживкою перехвачують у свої сіті електорат. Навіть гірше, докидає Надія Миколаївна, оскільки примусово­обов’язково «заманюючи» селян у «суміжну» профспілку, обертають їх насправді у залежних і покірних кріпаків новітнього, сучасного пошибу – «записують наче у члени «бідовішої» профспілки, а насправді – у невільники та раби, які за недоїдки з панського столу ладні будуть голосувати хоч за чорта лисого».

Цим жінка сказала, як остаточно зав’язала, що навіч відбувається закріпачення люду воєводства, вотчини, королівства, князівства – як хочете, так і називайте, бо суть то одна тут виникає: наразі феодалізм неприхованих уже латифундистів приступив вщент знищувати споконвіків горді й роботящі наші села. Щоб як на прив’язі утримувати їх. І людям все одно, що вуздечками туго затикати роти. Окремо взятий Новомосковський район не перший, на жаль, і не останній. Якщо, звичайно, нинішня влада нічого не буде змінювати і залишатиметься явно уже наперекір волі Революції Гідності.

Пора зрозуміти й приховану підступність: комусь дуже потрібен в Україні соціальний вибух селянських мас, якого не уникнути, якщо селян на своїй землі позбавлятимуть можливостей бути головними господарями. Привид Нестора Махна уже бродить степами України, і якщо новоявлені латифундисти сподіваються розминутися з ним, то це не лише собі на горе. Тобто від них відбитися краще загодя. І вчасно. Та раз і назавжди.

Микола Ясень

Підписуйтесь на наш телеграмм

Поділитися: