Мы говорим то, о чём молчат другие Мы говорим то, что вы хотите слышать Мы говорим то, что вы должны знать

Экономика


«Село виживає не дякуючи державі, а наперекір їй», – сільський голова Григорій Андрєєв

07.10.2016 17:13:15

Народ сподівається, що історія Сурсько­-Литовського не скінчиться, якщо у них залишатиметься за «отамана» Григорій Андрєєв.

Що цікаво: Григорій Андрєєв у Сурсько-­Литовському головою обраний вдруге, і з цим його привітав навіть на той час Голова Верховної Ради України Володимир Гройсман. З якої, запитаєте, речі? Бо свою перемогу Григорій Дмитрович здобув більш ніж переконливо. За нього проголосувало 98,2 відсотка виборців. «Надто важливо, – говорилося у послані В. Гройсмана, – що Вас обрано на перших виборах після Революції гідності, які відбулися в умовах початку реальної децентралізації і запроваджують глибинні зміни як на місцевому рівні, так і в державі в цілому».

До речі про глибинні зміни: 14 серпня 2015 року в рамках адміністративно­-територіальної реформи чотири села Дніпропетровського району об’єдналися у Сурсько­-Литовську сільську об’єднану територіальну громаду, головою ради громади і став Григорій Андрєєв.

* * *

Це дійсно винятковий факт спонукав місцевих аналітиків та соціологів поцікавитися, чим пояснити, що за Андрєєва мало не поголовно віддали свої голоси селяни? В невеликій громаді, де геть кожен на виду, народ не обдуриш. Кілограмом гречки не купиш, обіцянками тим паче. Висновок тих, хто вивчав думку місцевих мешканців, може, й несподіваний для теперішньої влади. Андрєєв, заявили люди, «намагається рятувати, зберегти наше славне і прийнятне для нас село тоді, коли його зовні з усіх сил душать та розорюють, і безладу кінця-­краю не видно». Тобто народ тут сподівається, що історія Сурсько­-Литовського не скінчиться, якщо у них залишатиметься за «отамана» Григорій Андрєєв. Ні на кого іншого у людей віри уже немає.

А не приходиться дивуватися, яким було це село ще недавно – в останні роки перед незалежністю України. Так, у ньому також діяв колгосп, який у 1969 р. перетворили на радгосп «Першотравневий». І добру чверть століття він був одним з найпотужніших виробників зерна, молока, м’яса і овочів в межах не лише району, а й області. Плекав високі урожаї хліба, утримував мало не 6 тис. голів худоби, близько 2-­х тисяч з них дійних корів. Отож можна уявити, як пристойно тоді селяни почували себе та як добре заробляли. А як зараз?

– О­-йо­-йо­-йойо! – з занепокоєнням у голосі вигукує Андрєєв. Дає зрозуміти, що плескати в долоні, бити в литаври і робити вигляд, неначе все гаразд, немає підстав.

Ось тільки не знає, губиться, з чого почати. Позаяк куди не кинь, всюди клин. Приміром, у селах Сурсько-­Литовської громади соціальні працівники – вчителі та медики – залишилися без земельних паїв. Ще за рік до розпаювання «Першотравневого» у нього відібрали майже 2,5 тис. га орної землі. На користь тодішньої агрофірми «Наукова» – діяла така під проводом Миколи Агафонова, яка правила в області за взірець хазяйнування в аграрному секторі.

Сьогодні скажемо, що сенс у ній, може, що й був. Інша річ, що згодом верх взяли ласі поживитися за рахунок дітища Агафонова. Розтяг­ли на шматки, як ненаситні хижаки. Забувши одразу, мов пам’ять їм відбило, що 2,5 тис. га прихоплених на стороні земель треба вернути тим, у кого забрали.

– З того часу одна влада приходить на зміну іншій, і кожна клянеться, що спірні землі неодмінно розпаює на користь селян, – розповідає Андрєєв, – та потім і не нагадуй їм про це, а краще мовчи…

«Заважає», мовляв, те, що це угіддя, котрі належать науці. Колишньому Інституту тваринництва Академії аграрних наук. Але сурсько­литовські землі ніколи науці не служили. Це раз. А по­друге, «Наукова» і Інститут тваринництва при ній давно наказали довго жити. Люди мають вірити, наче загарбані колись у них площі досі в розпорядженні держави, чи як? Та людям давно ж не секрет, кому насправді приховано приносять вони «дивіденди»!

А сільському голові болить, не дає покою становище, у якому опинилися його працівники соціальної сфери. Бо мало того, що тих же освітян та лікарів ошукали зараз. Григорій Андрєєв переймається і майбутнім: а хто ж вчитиме сільських дітей та лікуватиме сільський народ завтра, коли на зміну ветеранам знадобляться молоді кадри? Чим їх «причарувати»?

– Свого часу «Першотравневий» мав добротний гуртожиток – вважайте, що «готель», – розповідає Григорій Дмитрович. – Вирішили ми переобладнати його під квартири. Щоб надавати житло тим, чиї послуги знадобляться…

Гадаєте, вийшло? Де там! При розпаюванні майна гуртожиток соцсфері передати не знайшли за потрібне. Що в тій «лихоманці» наламали багато дрів, згоден і Олег Рубль – директор ТОВ «Агроінвест», яке обробляє тут більше півтори тисячі гектарів сільгоспугідь.

– Треба нагадати, що держава зло «пожартувала» з селянами ще до Указу Леоніда Кучми, – каже Рубль. – Йому передувало роздержавлення. Уже тоді й заклали підступну міну: зробили все, щоб новоутворені КСП опускалися на дно. Якщо не ставали банкрутами відразу, то щоб зависали над прірвами, коли навіть не крок, а півкроку поткнешся вперед – і полетиш у прірву! Колгоспників обертали у злидні, ніби вони нездари та небораки, безталанні і так далі, не зможуть самі собі ради дати. Насправді це була неймовірно «хит­ра», підступна і згубна афера, яка й поклала початок знищенню українського села. Вона селян деморалізувала і у багатьох випадках навіть деградувала – така, хочемо ми чи ні, правда.

Як в гарячці відбувалося розпаювання і в Сурсько­Литовському. Мала купа – давай ще. І не лови гав, поки цей «ярмарок». Згоден, що не тим шляхом пішли, заснов­ник іншого тут товариства «Універсалзернопродукт» Костянтин Купріянов.

То зараз же хто­хто, а Олег Рубль – директор ТОВ «АВФ «Агроінвест» – серед тих, кого сільська рада зараховує до своїх друзів. Не вистачає пальців на обох руках сільському голові, щоб перелічити, на ремонти скількох тут об’єктів «загального користування» та на придбання для них обладнання не пожалів «Агроінвест» грошей. Не важко було й підрахувати, скільки загалом витратило лишень протягом останніх 3­4 років. Вийшла доволі кругленька сума. Одначе Григорій Дмитрович знайшов за потрібне повідати приклад стосовно школи. Точніше – стосовно діток 1­4 класів. Довідався О. Рубль, що обідали вони без перших блюд – не вистачало на перші коштів, які виділялися з бюджету.

– Мене це справді настільки вразило, – погоджується Олег Анатолійович, – що вирішив: гріш ціна в базарний день нам буде, якщо не забезпечимо учнів молодших класів трьома калорійними блюдами.

І це тоді, коли серед дітей початкових класів і 10 відсотків не набереться синів та дочок і внуків тих, чиї земельні паї орендує «Агроінвест». Особливу подяку таки не випадково йому складає директор тутешньої загальноосвітньої школи Василь Хмельковський. Бо у цьому начальному році і зовсім у бюджеті не знайшлося грошей, щоб учні початкових класів харчувалися у школі.

Знову «Агроінвест» викликався входити з батьками у «долю», аби тільки діти мали обіди. Хоч сільський голова Андрєєв дуже риторично запитує, чи ж обов’язок сільгосппідприємств виступати «спонсорами» чи і благодійниками «там, де у нас тонко і рветься»? В тому розумінні риторично, що, звісна річ, не їхній це клопіт. Їхнє діло займатися виробництвом та сумлінно переказувати податки у бюджети різних рівнів. В тому числі і в казну територіальної громади. Але це обов’язок не тільки «базових» на зразок «Агроінвесту» чи «Зернопродукту».

Костянтин Купріянов нагадує, приміром, що у селах вистачає можливостей зайняти себе вигідною діяльністю – «аби бажання, а головне – можливості». Тільки можливостей майже і немає, від чого у людей пропадає й бажання – так вважає і не сумнівається Костянтин Володимирович. Гуляють, пропадають балки та луки, пасовища, сінокоси і тому подібне. Чому люди не зважуються випасати і відгодовувати худобу, скажімо? А розводити і утримувати птицю? Бо орендну плату нав’яжуть за балку чи солончак таку, що коли її сплатити, нічого собі не заробиш. Не сільрада і не територіальна громада господарі земель «за межами села». Там, за селом, уже все «давно і без них поділено».

А як забезпечити сприятливе середовище, конкурентні, але рівні для всіх виробників умови? Якщо той же «Агроінвест», в обробітку якого 1.570 гектарів людських паїв, за даними фіскальних служб району, минулого року неминучих платежів у сумі перерахував 1 мільйон 30 тис. грн. – 656 грн. з га. В свою чергу, ТОВ «Універсалзернопродукт» – 634 тис, бо воно орендує трохи менше землі. А фермерське господарство «Тетяна і К», яке тут очолює Григорій Мальований, фактично, як свідчать податківці району, – лише 18.6 гривень в розрахунку на гектар. Є різниця? Отож! А все тому, що СФГ передовсім до місцевого бюджету не переказує податки з доходів фізичних осіб – власників земельних паїв, котрі воно орендує.

Судячи з усього, не всі договори оренди, які фермер укладає з пайщиками, він реєструє. Або обмежується тільки договорами обробітку паїв. Як перша, так і друга «практика», на жаль, нині масово поширена, тому справа не лише в Мальованому. Тіньова, прихована або просто непрозора оренда – це сьогодні невтішний зворотний бік медалі. Щоб окремо взятому засновнику ФГ жити нівроку, то ніби й годиться, але щоб розвивати і підтримувати село, явно не підходить, згодні?

І не можна не зауважити, що хвалять у Сурсько­-Литовському перш за все «Агроінвест». Про інших, про те ж СФГ «Тетяна і К» і навіть про «Зернопродукт» – в кращому випадку, «ні хорошого, ні поганого» тут казати не квапляться. «Бо як хвалити той же «Зернопродукт», – обурювався гурт жінок на околиці села, – якщо він на своїх полях розвів такі непролазні зарослі амброзії, що нас усіх підряд алергія душить?!» А директор школи Василь Хмельковський про своє: «Ми в «Зернопродукта» нічого і не просимо». Завідуюча дитячим садком Тетяна Мальцева також «Агроінвест» ставить за приклад. Пральна машинка, телевізори, газонокосарка – все це, говорить, «подарунки» від «Агроінвеста». Не кажучи про традиційні новорічні подаруночки для дітей…

Чи зустрічаємо літню віком жінку Тетяну Лисогорську, а вона розповідає, що її чоловік Микола Лисогорський унаслідував земельний пай своєї матері і віддав його в оренду Мальованому. Ще у 2000­му році. Тобто коли Сертифікат дістався йому від матері. А торік раптом дізнався, що фермер досі не обміняв, як обіцяв, його на Державний акт. «Так є у приватній власності мого чоловіка земля чи немає?» – запитує Тетяна Петрівна.

– Ми бігом в «Агроінвест», – каже жінка, – то він за лічені тижні оформив нам Акт, на підставі якого і уклали ми тепер угоду на оренду з цим товариством.

Воно ж створило навіть раду орендодавців, яку очолила авторитетна у селі Валентина Косинко. А це, вважає Лисогорська, для людей не зайве. Адже раді надані права брати участь в діяльності агрофірми у тих питаннях, які пов’язані з орендою паїв та плати за них – все прозоро, видно, як на долоні.

Ось тільки як бути Леоніду Сон­нику, котрий зустрівся нам на току ТОВ «Агроінвест», відразу й не підкажеш. Леонід Борисович, в минулому працівник ще радгоспу, а нині пенсіонер, два роки тому, «не подумавши як слід», договір оренди свого земельного паю підписав з ФГ «Тетяна і К». На 5 років. По старій пам’яті, каже, бо колись разом з Мальованим ходив у «начальстві» в радгоспі.

– А коли спохватився, зрозумів, що маху дав, – бідкається Сонник, – і захотів переглянути угоду, узнаю, що гай­гай – мій договір Мальований зареєстрував на цілих 49 років. Як це він умудрився, мені не зрозуміти, а тільки без хитрощів тут не обійшлося. Адже на півстоліття я згоди не давав. Так що ви думаєте? Тепер вимушений судитися з Мальованим.

Як не прикро, але аналогічних випадків, коли люди підписують на одні строки оренду їхніх наділів, а потім дізнаються, що їх дурять і реєструють на значно триваліші, там і тут по селах зараз вистачає. Мальований не виняток. І не він перший, але й не останній. Тому нам дуже цікаво, будемо стежити, чи зможе сучасне українське правосуддя захистити «пересічного» селянина?

Хоч не випадково, певно, у Сурсько­Литовському секретар сільради Ніна Буряк дещо скептично відгукується про СФГ «Тетяна і К»? Що з нього візьмеш? У тому розумінні, що 350 га – хіба це серйозно? Особливо якщо обмежуєшся вирощуванням тільки зернових? З сівозмінами на них оборотів не набереш, і витрачатися на сучасну техніку, яка коштує недешево, немає сенсу. Селяни мислять так: мінімум дві тисячі гектар, а краще й від 2­х до 5­ти – це прийнятно і для селянсько­фермерських формувань.

Та сурсько­литовський сільський голова Г. Андрєєв вносить поправку: потрібні і невеликі господарства, для яких вистачатиме від ста до півтисячі, скажімо, гектарів. Але за умови їх спеціалізації. Приміром, не зайвими будуть міні­ферми з виробництва молока. Які не лише робочі місця надаватимуть – відроджуватимуть і багатогалузеве існування окремо взятої сільської громади.

От радгосп «Першотравневий» колись займався усім, на що здатен аграрний сектор – навіщо ж згорнули весь спектр виробничого розмаїття і цим самим спустошують село? Якщо сьогодні в Сурсько­Литовському трьох десятків корів не набереться у дворах селян – хіба це діло? Хіба не зрозуміло, що чим більше людей перейматиметься тим або іншим прибутковим бізнесом, тим заможнішим буде загалом село? Займатися, наприклад, вирощуванням овочів і сам Бог велів…

Стій, в чому ж річ? Чому все ще не густо дійсно одноосібних, селянських і фермерських виробничих осередків, тим паче обслуговуючих кооперативів, які б постачали на ринки для населення «всього навалом», як кажуть в народі? Тим паче, що Сурсько­Литовське – під боком обласного центру. Звідси рукою подати до його мікрорайонів!

Уявіть собі, однак ризикувати на цей рахунок – не значить гарантії «пити шампанське». Дійсно у приміському селі старі й малі знають, у яку халепу вляпався зі своїм сином Юрій Сагач, коли взяв з ним 60 гектар в оренду, щоб вирощувати капусту і моркву, цибулю та томати і т. д. Не важко здогадатися, що на поливі – для того й уклав з дирекцією Фрунзенської зрошувальної мережі угоду на постачання води. Але торік з осені сюди раптом внадилися хвацькі хлопці… відривати з землі водогін – труби діаметром 1,10 м з десятиміліметровими стінками. Уявляєте? Не сумніваємося, що ви одразу все й зрозуміли: уже як металобрухт це «золота жила». А якщо збувати труби за їх прямим призначенням? Отож!

– Ви не повірите, але не міліція, а ми півзими днювали й ночували біля магістралі, стерегли труби від бандитів, – розповідає Юрій Сагач, – аж поки не скінчилося терпіння у… міліції. Вона нас не тільки прогнала геть, а і стерегла од нас тих, хто живцем нищив водогін. Викорчували більше семи сотень метрів трубопроводу, і лише після цього «насухо» умили руки…

Як боролася за свою магістраль Фрунзенська зрошувальна мережа, так і не здобувши перемоги – це кримінальний сюжет для окремої печальної нині повісті, у якій заодно діяли два організованих злочинних угрупувань: одне – в районному відділі МВС, друге – невловимі «металісти», від яких тепер і сліди прочахли. Ще й викрадені труби сховали так, що і їх ніби міліції не відшукати­не знайти. Тим часом овочівники батько і син Сагачі цього року не лише й через них постраждали. Що поливати городину не буде чим, це ж стало ясно ще ранньої весни. Що батьку і сину залишалося робити? Припиняти свій бізнес?

– Обласне управління водного господарства в рамках всеукраїнської програми підтримки овочівницької галузі за «посередництва» районної влади виділило два мільйони гривень на відновлення зруйнованої у нас бандюками магістралі, – розповідає Юрій Сагач, – і запевнило, що і місяця не мине, як вода бурхливим потоком прийде і на наші посіви. Та ми так і не дочекалися обіцяної вологи.

І згоріли як у прямому, підводить риску Сагач­-батько, так і в переносному значенні. У прямому – без поливу овочі посохли і не вродили. В переносному – «а ми ж повірили державним чиновникам і, щоб висадити городину, позичку взяли у банку, гасити яку тепер не маємо чим». То хіба не привід це сільському голові Григорію Андрєєву заявляти, що якщо він і справді намагається зберегти своє село і людей у ньому, то не дякуючи державі, а всупереч їй.

Наперекір! Бо одне діло вітати Григорія Дмит­ровича з переконливим обранням головою громади тоді, як «запроваджуються глибокі зміни як на місцевому рівні, так і в державі в цілому», і зовсім інше – втілювати реальні перетворення­реформи як там, де мають докладати зусиль творці держави, а не її губителі, так і тут, де живуть уже загнані у глухі кути селяни.

Тому насамкінець не можемо акцентувати, що Григорій Андрєєв очолив одну з перших в області укрупнену територіальну громаду. Сурсько­Литовська сільська рада приєднала до себе і Новомиколаївську. Наскільки «добровільно», що про це Григорія Дмитровича краще не питати. Ясна річ, тиснули з усіх сил. В цьому випадку точно наперекір волі населення. Помогло те, що люди тут справді щиро довіряють Андрєєву, а він погодився за умови, що центром збережеться Сурсько­-Литовське – адже його мали намір, навпаки, приєднати до іншої території.

Для «заохочення» ж з державного бюджету підкинули більше 5­ти мільйонів гривень, з обласного – всі п’ять з половиною. На ремонти дитсадка, медамбулаторії, двох шкіл і т.д. Але це сьогодні проявили щедрість – одноразову підтримку надали. Оскільки «а завтра заробляйте самі».

– Як все зараз в Україні, децент­ралізація з її укрупненням громад до кінця і в деталях не продумана та не спланована наперед, – каже сурсько­литовський сільський голова, – і це лякає, змушує з острахом думати про майбутнє, кот­ре важко зараз спрогнозувати в оптимістичних тонах. Що нас, селян, чекає уже найближчим часом в Україні, схоже, ніхто наперед і до пуття не знає.

Зате тут, на місці, більш реальнішою бачиться кончина на перших порах третини ще існуючих нині сіл, а згодом і двох третин. Уже скоро, зовсім скоро «і нам дві школи, дві амбулаторії і два клуби непосильно буде утримувати, якщо село нікому і далі не буде потрібне у велелюдному вигляді – з вільними селянами­господарями землі в межах своєї території». А до цього насправді й ведуть всі «реформи, які зараз не інакше, як навіжено втілюються шкідниками держави».

Єдине, що хоч якось втішає Григорія Андрєєва – районні чиновники, які на всі педалі давили, щоби сільські ради єдналися у більші громади, стишили свій азарт. Ще відвертіше скажемо – тихими гальмами уже і саботують процес. Бо до них дійшло, що загонять селян у великі ґромади, як у гетто, резервації чи зони, то й потреба в районах з їх органами виконавчої та самоврядної влади відпаде. Районні державні службовці зостануться без роботи. Але ж це явно злякалися за себе вони, за свої шкури, а не за долю села і селян, яка дійсно хіба що таким сільським головам, як Григорій Андрєєв, тільки й болить. А ще агрофірмам на зразок «Агроінвеста». Якщо говорити про Сурсько-­Литовське, то більше дійсно нікому.

Микола Ясень

391

Ошибка в тексте? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции.
comments powered by Disqus

Сообщить об ошибке

Пожалуйста, используйте эту форму для коррекции ошибок.
Если вы хотите связаться с нами по другому вопросу — напишите нам.