Мы говорим то, о чём молчат другие Мы говорим то, что вы хотите слышать Мы говорим то, что вы должны знать

Дніпро. Реконструкція


Вокзальна площа. На реконструкціях прибирають Хрест голодомору

11.12.2016 08:38:35

Після останньої сесії міськради стало зрозумілим, що мерія визначилася з проектувальником реконструкції Вокзальної площі. Протягом декількох місяців списи ламалися навколо конкурсу, траволаторів, кількості паркувальних місць і електронних табло. Жодна з команд розробників проекту не обмовилася про історичну пам'ять цього місця – за часи Голодомору в Дніпропетровській області загинуло 9.8 мільйонів людей. Дев’ять(!) мільйонів вісімсот(!) тисяч осіб.

 

Частина І _ Історична довідка

За кількістю жертв Голодомору 1932–33 років Дніпропетровська область займає перше місце серед регіонів.Оскільки совєцька влада точної статистики про голод в України не мала, а органи Державного політичного управління її просто не вели, то ми ніколи не дізнаємося про реальну кількість жертв серед цивільного населення. В цілому ж по Україні, за оцінками дослідників, лише за два роки внаслідок Голодомору загинуло від 5 до 14 млн осіб. З усієї кількості зареєстрованих смертей на Дніпропетровщину припадає 70% випадків. Таким чином, Дніпропетровщина за роки 1932–33 рр. втратила від 3,5 до 9,8 млн. людей.

Про те, що на селі відбувається щось страхітливе, знали всі. Біженці заповнювали міста і вмирали сотнями просто на вулицях. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, просто на вулицях. Батьки залишали їх біля відділків міліції, дитячих дошкільних закладів, притулків та лікарень. Найбільшою мірою це мало місце у Дніпропетровську. Там влада взагалі змушена була додатково до існуючих відкрити ясла та дитячі будинки для кинутих. Смертність серед таких кинутих дітей навіть за офіційними даними становила 50% від числа прийнятих.

Трупи тих, хто не доїхав до Дніпропетровська, витягали з потягів і вкладали в штабелі на  площі перед вокзалом.

Щоби довести рівень знущання над цілим народом до найвищого рівня – площу найменували на ім’я Петровського, керівника України часів голодомору, одного з ідеологів геноциду.

В пам'ять про мільйонні жертви серед жителів нашого краю поряд із його бронзовим бовваном стоїть і дерев’яний хрест. За часів Ющенка постало питання про відзнаку загиблих, але посунути Петровського з площі було не під силу навіть губернатору. Більшість облради і ОДА складалася з членів Партії регіонів, значна частина з яких апріорі були найманцями КДБ і всі до одного на дух не виносили української історії, а губернатор Віктор Бондар, як всім відомо, політику Президента на місцях проводив – «крок вперед, два назад». За їхнім консенсусним рішенням меморіал Загиблим за часи голодомору вивезли з міста на дев’ятий кілометр Запорізького шосе, позаочі.

За межами міста, на всіх вітрах, під палаючим сонцем, так і не ставши парком, меморіальна зона не виконує свою патріотично-виховну функцію. В області, де було 9.8 млн жертв голодомору, їх можна вшанувати інколи, бо немає громадського транспорту, щоби віз на меморіал, немає відмашки від керівництва освіти про екскурсії для школярів, немає інтересу і у містян, бо, незважаючи на радянську помпезність і вбухані кошти, комплекс без інфраструктури не може перетворитися на місто паломництва. Про нього згадують тільки раз на рік – у роковини Голодомора.

 

Частина ІІ _ Постгеноцидне суспільство

У виконання рішень закону про декомунізацію пам’ятник Петровському прибрали з площі. За попередніми ескізами жодна з команд по реконструкції не врахувала існуючий дерев’яний хрест і не надала пропозиції щодо вшанування пам’яті загиблих саме на Вокзальній площі. Лише хизування «Оком Саурона», що в прив’язці до історичної пам’яті цього місця виглядає як знущання.

Комуністична партія протягом десятирічь проводила проти українського народу експеримент «Україна без українців». Голодомор – один з його етапів. Станом на сьогодні маємо націю, що втратила консенсус щодо власної національної ідентичності, історії і культурних цінностей. Питання історії, декомунізації, культурного відродження сприймаються більшістю українців і сьогодні наче щось другорядне. Зосередженість тільки на сьогоднішніх проблемах не тільки відтермінує вивчення уроків, але і не надає можливості пережити посттравматичний біль.

Практика єднання, що може бути винесена у просторову форму на одній з головних площ міста, має стати спільною справою для міськради і архітекторів, скульпторів. Але якщо бути до кінця чесними, то архітектори лише креслять, що їм в завданні на проектування напишуть, скульптори лише надають ескізи. Замовником реконструкції є міська рада.

А їй на цьому етапі було би достатньо показати, що вона погоджує місце самого пам’ятника і що він обов’язково з’явиться з часом. А потім звернутися до скульптора Гарніка Хачатряна і пристати на його пропозиції щодо пам’ятнику десятирічної давнини. Шаблонний рівень культурного світогляду тодішніх керманичів обрав для дев’ятого кілометру чергову «родіну-мать». Але були і інші ескізи – настав час їх втілити.

Або вчергове розірвати історичну пам'ять? Сподіваюся, що все буде добре, що всі, хто причетний, вже дорослі і відповідальні.

1143

Ошибка в тексте? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции.
comments powered by Disqus

Сообщить об ошибке

Пожалуйста, используйте эту форму для коррекции ошибок.
Если вы хотите связаться с нами по другому вопросу — напишите нам.