Яким бути Меморіалу біля ДніпроОДА?

14 березня 2017 о 06:07 - 3182

Avataradmin


Яким бути Меморіалу біля ДніпроОДА?

Цей конфлікт майже не висвітлюється у ЗМІ, але це не значить, що його не існує. Мова йде про бажання родин Героїв і представників громадських організацій, громадськості міста і області розмістити на Меморіальному комплексі, який планують збудувати замість Алеі Героїв, фотографії захисників України з Дніпропетровщини, які віддали свої життя за рідну землю, за країну, за іі і наше майбутнє.

Згадаймо, що Алея Героїв, яка знаходиться біля облдержадміністрації, виникла майже стихійно, за покликом небайдужих душ багатьох сотень громадян. Спочатку, у квітні 2014 року, була збудована тимчасова металічна конструкція для розміщення світлин героїв Небесноі сотні, а вже з початком військових дій на сході України почали з’являтися світлини загиблих українських захисників з Дніпропетровщини. Це місце для патріотичних громадян стало освяченим любов’ю, надією, вірою, шаною, біллю, сльозами, тугою…

Потім з’явився Хрест і плити з іменами загиблих.

Йшов час і багато фотографій, які розміщували на цій металічній конструкції рідні і друзі загиблих захисників України під впливом метеорологічних факторів почали псуватися. І постало питання про оновлення ціх світлин, приведення цього місця вшанування героїв до стану гідного їх світлої пам’яті. Тим більше, що Україна готувалася відзначати 25-річчя своєї незалежності. Готувалася відзначати цю дату і Дніпропетровщина.

І цілком логічним було б починати відзначати цю подію саме з впорядкування Алеі Героїв. Тому ми разом із представниками родин загиблих героїв і громадськості міста почали заздалегідь звертатися до влади за допомогою у вирішенні цього питання. Ще з грудня 2015 року. (А якщо говорити взагалі про Меморіал і його концепцію, то ще з листопада 2014 року).

І почалося: дискусії, наради, знову дискусії і наради.

З Ольгою Володимирівною Бойко, мамою загиблого у 2014 році Дениса Гаврюшина, у квітні 2016 року ми навіть до кабінету, як говорять люди, найвпливовішого радника Голови облдержадміністрації Юрія Голіка дійшли і мали з ним двадцятихвилинну розмову щодо цього питання. Обіцяв вирішити, але на умовах, що замовниками реконструкції Алеі Героїв будуть вони, “Команда Резніченка”, і тому ні про який творчій конкурс, де мали б бути представлені роботи інших авторів, мови йти не може. “Ми самі визначимо фірму, яка розробить проект, і вона ж його реалізує”, – наголосив позаштатний радник Голови ОДА Юрій Голік.
– Але ж за Законом “Про архітектурну діяльність” повинен відбутися конкурсний відбір, – намагалася я повернути радника Голови ОДА до правового поля.
– Замовником буде приватна особа, тому конкурс не потрібний, – заперечив нам радник і на цьому закінчив розмову, поглянувши на свій дуже коштовний годинник.

– Ось дивлюсь я на вас і думаю: ви ж майже одного віку з моїм сином, Денисом, який з-під стін цієї самої ОДА, коли виникла загроза державі, у березні 2014 року пішов боронити Україну і у серпні чотирнадцятого під час бойових дій загинув. І не він один. Багато справжніх патріотів загинуло. То хіба вони не заслуговують на те, щоб люди бачили іх обличчя, знали іх в обличчя, розуміли, що Героі не вмирають, якщо вони в людській пам’яті залишаються, – звернулася до Голіка Ольга Володимирівна.
– Там, на стелах, будуть іх прізвища з ім’ям та по-батькові розміщені, – зауважив “чиновник на громадських засадах”, – то хіба цього не досить? Це і буде пам’ять!
– Цього не досить! – зауважила я. – Ви, мабуть, жодного не знаєте, які серед тих, хто загинув! Вони ж не з вашого оточення! А я особисто знаю, вірніше, знала багатьох із них: мужні, гарні, щирі у своєму патріотизмі, справжні… Ось погляньте хоча б на ці світлини!
І я нахилилася до сумки, щоб витягти і показати обличчя захисників на тих світлинах, які були зі мною.
– Облиште це! Ви забираєте у мене дуже багато часу, – і знову подивився на свій дорогий годинник. – Світлин з обличчями не буде! Будуть загальні світлини бойових дій. Цього досить.

Коли ми вже виходили з будівлі Дніпропетровськоі ОДА, нас зупинило кілька охоронців і почали нас сварити за те, що порушили правила “режимного об’єкту”: “Ви не мали права йти ні до Голіка, ні до Резніченка! Лише за попередньою домовленістю! А так це – свавілля!!!”

Щоб не було свавілля, ми зверталися і у письмовому вигляді до обласної влади, і, навіть, керівники ГО “Родинне коло загиблих Героів” в особах С.С.Ніконова і О.В. Бойко були у Голови ОДА В.М. Резніченка на прийомі. Вислухав, поспівчував і навіть своїм підлеглим дав розпорядження з’ясувати і вирішити проблеми.
Вони також вислухали, поспівчували і… продовжили робити по-свойому, порушуючи Закон України “Про архітектурну діяльність”, у якому чітко зазначено: “Архітектурні та містобудівні конкурси (місцеві, регіональні, всеукраїнські, міжнародні) проводяться для виявлення кращих архітектурно-планувальних, інженерно-технічних та економічних проектних пропозицій щодо об’єктів містобудування та архітектури і визначення виконавців проектної документації.
Архітектурні та містобудівні конкурси можуть організовуватися також для виявлення кращої проектної пропозиції щодо забудови конкретних земельних ділянок. Виключно на конкурсній основі здійснюється розроблення проектів об’єктів архітектури, реалізація яких має суттєвий вплив на розвиток і формування забудови населених пунктів, а також об’єктів, які розміщуються в зоні охорони пам’яток історії та культури або можуть негативно впливати на території і об’єкти природно-заповідного фонду.” (Ст. 6).

Якби обласною владою не був порушений цей Закон України і був проведений конкурс, де було б визначено дійсного переможця конкурсу фахівцями і представниками громадськості Дніпропетровщини, серед яких перш за все рідні загиблих, то конфлікту б не трапилося. А так можемо спостерігати протиправні дії представників обласної держадміністрації із залученням провладних ЗМІ, які піарять єдиний замовлений можновладцями проект, не даючи можливості навіть на висловлювання думки тими людьми, які втратили у цій війні найцінніше – своіх дітей, батьків, онуків, чоловіків, братів, коханих, друзів…

Дійшло навіть до такої дії зі сторони владних структур, коли вони, користуючись своіми владними можливостями, почали збирати підписи родин загиблих Героів, підмінюючи сенси, поставивши запитання таким чином: “чи не проти ви встановлення Меморіалу загиблим Героям біля ОДА?”.

Та хто ж проти?

Але підступність дії полягає у тому, що про розміщення світлин загиблих, про які мріють родини загиблих, не йдеться. І коли пізніше з’ясовується, що мається на увазі той позаконкурсний проект, без світлин і врахувань пропозицій громадськості, то виникає розпач: “Як можна так дурити, підмінюючи поняття, розраховуючи на нашу довірливість?”

А днями мені зателефонувала мама загиблого Дениса Гаврюшина Ольга Володимирівна Бойко і розповіла про те, що Юрій Голік іі заблокував на своїй сторінці у Фейсбуці за те, що вона під його постом про будівництво Алеі Героів висловила свою думку і думку ГО “Родинне коло загиблих Героів” щодо розміщення там світлин, посилаючись на зібрані від родин підписи.

Як пізніше з’ясувалося, Голік заблокував усіх, хто з його міркуваннями не погоджується і хто наводить свої важливі для цієї суспільно значущої справи аргументи (наприклад, Катерину Чижик, Наталію Горошко, звісно, й мене). Це, мабуть, для того, щоб не псувати загальну картину “всенародної підтримки” позаконкурсного проекту, який вже більше року викликає збурення громадськості. Не тієї “громадськості”, яка фінансується структурами ОГА і яка завжди напоготові виконувати замовлення влади, а тієї, яка все ще щиро вірить у верховенство права і справжню демократію.

… Світлини, на яких можна бачити обличчя загиблих за незалежну, вільну і процвітаючу Україну Героів, це принципова позиція багатьох громадських організацій міста і області, багатьох пересічних громадян. Вони для нас не просто безликі ПІО (прізвище-ім’я-по-батькові), не лише рядок у стовбці, не один із жертовноі маси, як намагаються це проштовхнути “діячі від влади”, наслідуючи традиції радянських меморіалів.

Кожний з них – реальна Особистість, Всесвіт, Персона, унікальна і неповторна за своєю сутністю індивідуальність, яка мала своє обличчя, свій життєвий шлях.

Це ми і намагаємося донести до суспільства. Це й виборюємо.

Про це намагаємося вести діалог із владою. Конструктивний діалог.

Підписуйтесь на наш телеграмм

Поділитися: