Мы говорим то, о чём молчат другие Мы говорим то, что вы хотите слышать Мы говорим то, что вы должны знать

Экология


Малі річки Дніпропетровщини: забути не можна рятувати. Оберіть, де поставити кому

26.10.2017 10:53:00

Промислові скиди неочищеної технологічної води залишають на дні річок важкі метали і токсичні сполуки. Замулення річок сповільнює їх течію та зменшує здатність до самоочищення.

Останнім часом українському суспільству все частіше доводиться чути ті чи інші сумні речі про стан довколишнього середовища. Це, власне, може і добре. Проблеми існували багато років, тепер їх хоча б почали помічати. Правда, увага між ними розподіляється нерівномірно і не завжди заслужено. Не став виключенням і круглий стіл «Екологічні проблеми Дніпропетровської області та шляхи їх розв’язання», що відбувся в обладміністрації.

На цьому поважному заході, організованому Всеукраїнською екологічною лігою за участі представників місцевої влади, науковців та громадських активістів, більшу частину багатогодинного обговорення склало питання заводів­забруднювачів та викидів в атмосферу. Чи не найбільше уваги приділили Придніпровській ТЕС. Плани її власників щодо переведення з антрациту на газове вугілля – з відповідним збільшенням викидів – відверто лякають екологічно свідому частину громадськості. В тіні димів з Придніпровської ТЕС лишились питання неефективної роботи профільного міністерства, захисту земель природно­заповідного фонду, запровадження ширшого використання біопалива, стану Дніпра та малих річок.

На останньому з цих питань хотілося б зупинитися докладніше. Адже, якщо небезпека заводських викидів в атмосферу та переведення Придніпровської електростанції на газове вугілля без модернізації очисних споруд усім зрозуміла, то питання стану малих річок ледве потрапляє до поля уваги міських мешканців. Якщо з електростанцією питання полягає більше в площині співвідношень місцевої влади з ДТЕК Ріната Ахмєтова, то щодо малих річок шляхи вирішення проблем не такі вже й очевидні.

На самому круглому столі з цього питання активно і змістовно висловлювались лише двоє учасників. Тож ми вирішили детальніше ознайомити читача з їх баченням цієї проблематики. Отже, на наші питання:

  • Які найбільш забруднені річки на Дніпропетровщині?
  • Що є джерелом, яку саме небезпеку для людей, що живуть поряд, несе такий тип забруднення?
  • Які перспективи у цих річок, якщо не навести лад?
  • Чи можна назвати якісь свіжі позитивні приклади наведення ладу з конкретною річкою?
  • Де і через які причини порушується право громадян на доступ до водойм та як діяти в цій ситуації місцевим мешканцям?

Відповіли:

Тетяна Лампіка, член громадської екологічної ради при Держекоінспекції, керівник Дніпропетровської обласної організації політичної партії «Зелені», м. Дніпро: «Хто купив землю біля річки – вважає, що річка приватна»:

– До найбільш небезпечних та забруднених річок в області можна віднести малі річки Кривого Рогу. В них збагачувальні комбінати скидають мінералізовані води. До них же потрапляють відходи з шлаконакопичувачів з такими речовинами, як свинець та ртуть.

Якщо говорити про місто Дніпро – у нас є річки Гнилокіш, в яку скидають нечистоти приватного сектора Амура, та річка Шиянка, до якої потрапляють відходи Придніпровської ТЕС.

На Самарі нещодавно з’явився «острів» з відходів. Біля селища Дніпровське знайшли два скиди невідомого підприємства.

У Дніпро на території міста відходи скидає саме місто – через ливньову каналізацію, в яку роблять незаконні врізки. Скидає ЄВРАЗ. Побудовані на березі кафе теж вносять свою частку.

У Кам’янському є свої промислові монстри. На одній з ділянок берега трава де – блакитного, а де – чорного кольору.

В Марганці ГОК прикопав трубу та й скидає собі відходи в Дніпро. Очисні споруди виглядають і працюють гидко.

Де проблему вирішують не як треба? Майже всюди. Зараз в області чистять від замулення досить багато малих річок. Але не враховують, що мулові відкладення можуть містити небезпечні речовини. Коли вичищене з дна річки складається на березі, то має статус «відходів». Тут має діяти Закон України «Про відходи». З громадськими організаціями «Екологічний рух Кривбасу» та «Досить труїти Кривий Ріг!» ми робили перевірки в Широківському районі та на р. Інгулець. Побачили, що відходи підрядник то ховав, то не довозив до місця складання по проекту.

У Новомосковському районі чистили річку, залишалося 1,5 км до основного русла. Грошей витратили багато, а цей важливий шматок не зробили.

В Марганці був скандал, бо річку чистили уривками.

Тобто увесь позитив від цих заходів з’їдає шахрайство підрядників та недопрацювання проектантів. Нема комплексного підходу.

Про забудови: майже увесь берег Дніпра у місті забудовано. Право людей на вільний доступ до водойм порушено майже всюди. Наприклад, зараз йде протистояння через забудову біля спорткомплексу «Восход».

Вздовж річки Самара така ж картина. Оріль в багатьох місцях теж забудована по берегу. Хто купив землю біля річки – вважає, що річка приватна. Забувають, що згідно закону має бути вільний доступ, що не можна самовільно будувати причали.

Маленькі фірмочки, що орендують залишки колишніх підприємств, не зважають на закони, та їх і не знають. На жаль, багато хто з керівників вважає, що це питання не на часі – треба розібратись з ДТЕКом, а малий бізнес – це святе.

Що безпосередньо загрожує людям – хоча водозабір, що живить місто, стоїть вище його власних скидів, але нижче скидів міст, починаючи з Київа. І ця вода тече у нас з крану. Ви можете її не пити, але ви нею вмиваєтесь і в ній купаєтеся.

Інша загроза – риба на ринках з Дніпра і Самари. Серед неї багато браконьєрської, яка не проходить перевірку СЕС.

ДмитроПікареня,доктор геологічних наук, професоркафедриекологіїта охорони навколишнього середовища Дніпровського державного технічного університету, м. Кам`янське: «У Дніпропетровській області немає річок, які б могли вважатися чистими»:

– Цю проблему можна розглядати довго. Вона комплексна, велика, і в двох словах неможливо сказати все, що потрібно про неї знати. Але, якщо спробувати сказати головне, то… У Дніпропетровській області немає річок, які б могли вважатися чистими. Найбільш задовільним є стан р. Оріль. Але «добрим» лише якщо порівнювати її з іншими річками області. Якщо ж порівнювати з українськими річками взагалі, то Оріль можна вважати помірно забрудненою водоймою.

Найбільш забруднені ті річки, що протікають через гірничі та великі промислові райони і агломерації – Кривий Ріг, Кам’янське, Дніпро. У кожному випадку треба аналізувати хімічний склад води, щоб виявити наявність шкідливих речовин. Наприклад, у Інгулець потрапляють дуже мінералізовані шахтні води, внаслідок чого вода має гірко­солоний смак, містить небезпечні хімічні сполуки та не може використовуватися ані для водопостачання, ані для сільськогосподарських цілей. Така вода що є, що її нема.

Дещо краща ситуація на інших річках, але не набагато. Адже майже усі річки в області перетворюються в стічні канави. Якщо не застосовувати охоронних заходів, то є ризик взагалі їх втратити як природні водойми.

Що ж до відновлення природного стану річок, то треба розуміти, що це шлях довгий. Він потребує великих коштів, але альтернативою є втрата водойм.

Найперше, що треба зробити на цьому шляху – припинити скиди у водойми недостатньо очищених побутових та промислових стоків. Друге – забезпечити збільшення проточності річок. Тобто – провести розкриття замулених та прихованих джерел, розчистити русла та знизити зарегульованість річок малими водосховищами, дамбами, греблями. Краще б, якщо це можливо, то й зовсім прибрати такі греблі.

Третя проблема, яку треба вирішити – заборонити хижацький видобуток річкового піску. Здійснювати його треба тільки під час проведення днопоглиблювальних робіт.

З мулом та іншими речовинами, що утворюються під час розчищення річки, треба впровадити систему комплексного поводження. Не годиться допускати їх зворотній сток у річку нижче за течією.

Державним структурам треба мати силу волі для виконання законів та нормативів щодо додержання водоохоронної зони як громадянами, так і юридичними особами. Ну і не розпилювати й без того малі кошти. Замість вирішення локальних проблем з підтопленням або іншими явищами, треба системно та комплексно проводити розчистку річок за встановленою черговістю. Для того необхідно розробити науково обґрунтовану програму та впровадити її хоча б на обласному рівні. А краще – на міжобласному, бо багато річок протікають територією кількох областей.

А взагалі, тема важлива, велика, складна і варта більш детального обговорення.

До речі

Під час свого виступу на круглому столі Дмитро Сергійович зробив кілька цінних зауважень. Зокрема:

1) Малі ріки в гірничопромисловому регіоні – тема більш­менш відома. Але і з ріками в інших частинах області не все гаразд. Донний мул малих річок в степовій зоні часто є відверто небезпечний за своїм складом. Обладміністрація реалізує програму відновлення малих річок. При цьому, вичищене з них складається на березі та переходить в ґрунти, й вимивається назад у ріки. Варто проводити обстеження малих річок перед очищенням. Мул з якихось місць може бути добривом на полях, а з якихось – потребує складання в безпечних місцях.

2) Окремою проблемою є  водосховища на малих ріках. На багатьох з них дамби перебувають у незадовільному стані. Для прикладу, можна розглянути річку Нижня Терса у Синельниківському районі. На ній існує каскад дамб, нижче яких знаходяться села. Дамби перебувають у незадовільному стані, їх водоскиди не забезпечують пропуску паводкових вод. Якщо прорве верхню дамбу в каскаді, то весь каскад буде зруйновано – разом із селами.

* * *

Як бачимо, оцінка ситуації двома людьми, що знають її з різних боків, збігається в багатьох пунктах. Всі згодні, що найгірші справи з річками Кривбасу. Але й в інших частинах області справи хоч кращі, але не хороші. Промислові скиди неочищеної технологічної води залишають на дні річок важкі метали і токсичні сполуки. Замулення річок сповільнює їх течію та зменшує здатність до самоочищення. Розчистка річок, до якої вдалася обласна адміністрація в попередні роки, є необхідною справою в цих умовах.

Проте ефективність її сумнівна через недбалу організацію робіт та недостатній контроль за діями підрядників. Донний мул з високим вмістом небезпечних речовин, скинутий де зручніше виконавцю робіт, може «змитися» назад до річки – а може отруїти довколишні поля. Відсутність системного підходу в цьому питанні, як плутані справи в стосунках місцевої влади з власниками підприємств­забруднювачів, викликають сумніви щодо докорінної зміни на краще.

Але те добре, що робиться в даній сфері обласною адміністрацією – краще, ніж нічого, але менше, ніж можна було б очікувати з огляду на витрачені гроші та зусилля. Лишається сподіватись, що системний підхід та тверда лінія в цих питаннях з’являться раніше, ніж наша область втратить річки.

Дмитро Долинський

643

Ошибка в тексте? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции.

Сообщить об ошибке

Пожалуйста, используйте эту форму для коррекции ошибок.
Если вы хотите связаться с нами по другому вопросу — напишите нам.