Мы говорим то, о чём молчат другие Мы говорим то, что вы хотите слышать Мы говорим то, что вы должны знать

Экология


Ой, Дніпро, Дніпро…

09.11.2017 16:59:15

Якщо поколінню українців, яке народжується з перших років нинішнього століття, не являться на очі знову затоплені дніпровські пороги, могутній Дніпро ми втратимо.

Не випадково свого часу ще автор «Слова о полку Ігоревім» наш сивочолий Дніпро назвав Славутичем. Тобто «славний», чи «славетний». Або «той, що славить землю, по якій тече». Вся історія нашого народу, його матеріальні й духовні надбання та цінності пов’язані з цією великою і потужною річкою.

А зараз – якщо сказати чи нагадати, що Дніпро нині надто хворий і забруднений, то мало для кого це буде новиною. Але коли наголосити, що настільки хворий і деградований уже, що почав гинути й конати, тобто помирати, причому, майже безнадійно і безповоротно, то це має врешті-решт змусити нас опам’ятатися. І збагнути, що річка-гордість уже втратила здатність самотужки рятуватися і опинилася за межею підстав на своє існування – вона наразі ближча до того, щоб зникнути назавжди, ніж текти ще віки і віки.

Заявляємо це не від себе. Ще позаторік збирався Дніпровський форум 23-х громадських організацій на зразок Фонду спасіння Дніпра, «Зеленого світу», Національного екологічного центру і Центру екологічних експертних об’єднань і так далі. За його підсумками оприлюднили Відкрите звернення до найвищого керівництва державою. То у ньому чорним по білому написали, що Дніпро уже на грані загибелі, а «якщо не стане його, то навряд чи й збережеться на нашій землі і українська нація».

Згодом того ж року у Дніпрі місцеві вчені провели круглий стіл «Сучасні проблеми природокористування, сталого розвитку і безпеки регіонів». Доповідь – «Основні напрямки реабілітації екосистем Дніпра» – виголосив директор Інституту природокористування і екології НАНУ Аркадій Шапар. Її висновок приголомшливий, як постріл – «критичний стан Дніпра очевидний і потребує оцінки системної кризи та негайного пошуку виходу». Оскільки вже завтра буде пізно.

Якщо в середині минулого сторіччя американський геолог і природознавець Брайан Скіннер попереджав, що на повну деградацію так званих зарегульованих, як от і наш Дніпро, річок вистачить не більше 200-т років, то ми «випередили» передбачення вченого і «справилися» набагато швидше – приблизно за 60 років, якщо за відлік брати початок спорудження на Дніпрі Каховського водосховища. Оскільки наш Дніпро дійсно вступив наразі у фазу перетворення на стічну канаву. Адже споживати рибу, виловлену у Дніпрі, уже небезпечно – краще уникати. Як і не варто уже й купатися в ньому.

А це не жарти, а, навпаки, надзвичайна ситуація національних масштабів. За даними, які ми мали на кінець минулого століття, 30 мільйонів українців так чи інакше споживали або використовували дніпровську воду. А за даними, які оприлюднили вчені у Дніпрі, за мірками Європейської економічної комісії ООН до благополучних щодо водозабезпечення держав належать лише ті, у котрих на кожного мешканця припадає водних запасів не менше 15 тисяч кубічних метрів. В Україні зараз припадає навіть менше одної тисячі – уявляєте? А якщо знати, що у нас і менше 3-х відсотків прісної води можна спрямовувати сьогодні для питних потреб, то загроза, яка дійсно нависла над Дніпром, не здається, як то кажуть, перебільшенням.

Фактично,  хай і не за 60-т, а за 80-т років – якщо за відлік взяти навіть спорудження ще Дніпрогесу у Запоріжжі – знищили і зупинили те, що природа створювала тисячоліттями. Або як точніше, мабуть, висловився згадуваний уже директор Інституту природокористування А. Шапар, «відібрали у неї механізм її вічного існування». Тепер же про вічність говорити уже зась. На переконання вченого, якщо чимшвидше не схаменутися, то діти тих, хто нині ходить до школи, «ризикують отримати згадки про Дніпро у вигляді відеодокументів, а також у вигляді міфів та дивовижних спогадів».

Відходів людської діяльності, в тому числі і господарської, тільки у твердому стані, за статистикою щороку потрапляє у Дніпро не менше 900 тисяч тонн. Уже достатньо, щоб забруднювати річку понад усі дозволені і не дозволені норми. Але ж Дніпро існує не сам по собі. Дніпро має свій басейн з безліччю річок та приток на зразок Прип’яті, Десни, Ворскли, Самари, Інгульця – більше 48% території України. Це та територія, на якій нараховується нині ледве не півтори тисячі полігонів і інших місць зберігання та захоронення відходів виробництва. І де зосереджено майже 43% наявних каналізаційних споруд.

Більше половини стоків скидаються зовсім неочищеними, а очищеними за усіма нормативами і вимогами лише 10 відсотків. Скільки ж всього нечистот уже нагромадилося у Дніпрі та водоймах його басейну, експертам, призналися за «Круглим столом» у Дніпрі, «остаточно досі не вдається визначити». Ясно лише, що «тут не тільки поверхневі води, але й питні та джерельні характеризуються низькою якістю». З усіма наслідками, які з цього витікають.

Хоч сьогодні ніби гласність жодної надзвичайної події не дає замовчувати, однак чи знаєте ви, що в останнє десятиліття на землях дніпровського басейну сталося 25 спалахів вірусних та бактеріальних інфекцій, причина яких секрету не становить – забруднення хвороботворними бактеріями тутешньої води. А це правда. Як твердять санітарно-епідеміологічні служби, «існує пряма залежність між зростаючим рівнем забруднення води і виникненням таких захворювань, як ентероколіти, дизентерії, сальмонельози, вірусний гепатит тощо».

Насамкінець зупинимося лише на одній ще, але дуже гострій проблемі, в якій, як в краплі брудної дніпрової води, і видно усі її непереливки. Проблема ця – як бути з дніпровськими «морями»? Одні ратують за те, що їх треба чи доведеться «розгороджувати». Інші кажуть, наче це абсурд і наче ніхто не зважиться, тобто і не ризикне спускати водойми.

А що ж виголосили учасники обласної екологічної Ради у Дніпропетровську? Що рано чи пізно з водосховищами доведеться «щось робити». І щоб не було пізно, краще раніше. Ось тільки і на цей рахунок ситуація така, що Україна не прагне – і не квапиться – визначатися, спускати чи ні рукотворні моря? Усі гамузом чи лиш окремі з них? В тому числі і наука не працює на те, щоб знайти оптимальне рішення. Все одно, що вичікує: грякне чи минеться? Або «як буде, так і буде» – навіщо, мовляв, поспішати поперед батька в пекло?

Справа у тім, що залишати Дніпро зарегулюваним – значить якомога швидше необхідно давати раду його морям. Інакше вони незабаром труїтимуть все довкіл себе – територіально більше, ніж пів-України. Ми ж упередженням, як уже ясно, не займаємося і займатися не збираємося. Розгороджувати греблі, не підготувавшись як слід – значить перелякати Європу і весь світ, передусім країни Чорноморського і Середземноморського басейнів, новим… Чорнобилем. Оскільки, позбувшись перепон, Дніпро винесе у Чорне море чи не весь непотріб у вигляді фенолів, сірководню, радіонуклідів та інших радіаційних і біогенних речовин. Все, що нагромадилося у його «відстійниках». З іншого боку, і на свою голову ми халепу створимо. Коли днища колишніх морів висохнуть – сіятимуть у довколишній простір куряву, від якої «хороше нам не покажеться».

Коротше, ще багато належить виважено вивчити, багато й напрацювати ідей та пропозицій, щоб рішуче приступати до діла. Однак вітчизняна наука не націлена до цих пір на подібні пошуки. Таких завдань ніхто не ставить. А тим часом вчений-біолог Володимир Манюк твердить, що не менше, ніж два століття знадобиться, аби максимально, у первісному вигляді, відродити наш Славутич-Дніпро. Але чи вкладемося на цей раз у прогнозований строк – велике питання. Ще більші сумніви. Бо все той же Манюк і застерігає: якщо поколінню українців, яке народжується з перших років нинішнього століття, не являться на очі знову затоплені дніпровські пороги, могутній Дніпро ми втратимо.

Микола Омеляненко

623

Ошибка в тексте? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции.

Сообщить об ошибке

Пожалуйста, используйте эту форму для коррекции ошибок.
Если вы хотите связаться с нами по другому вопросу — напишите нам.