Мы говорим то, о чём молчат другие Мы говорим то, что вы хотите слышать Мы говорим то, что вы должны знать

Политический тайник


Топ-5 причин: чому контрактники ВСУ звільняються з армії

07.08.2018 18:53:16
Источник: Censor.net.ua

«Ніякі гроші не компенсують того, що тебе роблять підсобною робочою силою та ще й намагаються принизити…» – зізнається військовослужбовець.

З військовослужбовцями, які пішли зі Збройних Сил цього року або планують розривати контракт найближчим часом, «Цензор.НЕТ» поспілкувався, щоб зв’ясувати, чому вони прийняли таке рішення, чи відповідає дійсності заява МО про те, що основною причиною звільнення військових є недостатній рівень грошового забезпечення, та чи може підвищення заробітної плати кардинально змінити плани бійців.

З січня по червень поточного року зі Збройних сил України звільнилося 11 тисяч офіцерів та контрактників, а ще 18 тисяч має звільнитися до кінця 2018 року. Відзвітувавши про це, у МО одразу додали: відтік військовослужбовців провокує у першу чергу «погіршення матеріального стану» військових, тобто середня зарплатня рядового у 7,5 тис. грн, за середньої зарплати по країні у 8,7 тис. грн.

Важко сперечатися з тим, що контрактна і «професійна» українська армія – принаймні, бойова її частина – сьогодні складається великою мірою все ж таки не з кадрових військових, які свого часу свідомо обрали фах, а з людей, які прийняли рішення приєднатися до лав ЗСУ через війну на Донбасі. І в їхньому випадку гроші не є вирішальним фактором.

Справа тут не тільки у немеркантильному підході до захисту країни, а й у тому, що більшість таких бійців йшли до ЗСУ не для роботи у тилу, а для того, щоб якомога більше часу проводити на передовій. Відповідно, неможливо говорити про їхню середньорічну зарплатню на рівні 7,5 тис. грн. – адже отримують контрактники, готові брати безпосередню участь у бойових діях, також атошні. Разом із ними мінімальне забезпечення рядового на першій лінії становить близько 17,5 тис. грн на місяць, що суттєво покращує ситуацію. Навіть якщо на «нулі» боєць не перебуває 12 місяців на рік. І навіть без давним-давно обіцяних бойових виплат, тобто горезвісної 1000 гривень на день у випадку активних військових дій, які мало хто за всі роки служби у гарячих точках отримував хоча б раз.

Ми свідомо не спілкувалися з кабінетними армійцями – і натомість запитали про причини бажання завершити службу «бойових» військових. Варто зазначити, що серед них майже неможливо знайти людину, яка, пояснюючи своє рішення піти, називала б лише одну-єдину причину – наприклад, лише власний стан здоров’я або лише «совкові» армійські заморочки, терпіти які більше несила. Здебільшого військовослужбовці вказують на цілий комплекс проблем, сума яких і довела їх до бажання повернутися до цивільного життя, незважаючи на те, що війна триває… Грошове питання на перший план не поставив жоден.

5. Особисті причини

«Особисті причини» – вони, звісно, і у Африці особисті. І розпитувати людину, що саме у приватному житті спонукало її все ж таки розірвати контракт – ультиматум дружини, хвороба батька чи народження дитини – трохи неетично.

Втім, варто зазначити, що і у таких випадках незалежно від конкретики ситуація часто могла б бути іншою, якби не ставлення до військових – не тих, звісно, що працюють у мирних містах до 18:00, а до тих, чиї підрозділи перебувають у постійній круговерті фронт-навчання-фронт. Адже працюючи на передовій, природно, цілодобово та по 7 днів на тиждень, навіть виходячи на полігони та у місця постійної дислокації військові дуже часто і далі перебувають «на роботі» цілодобово. Живуть у наметах або (у найкращому випадку) казармах. Не мають права на власний розсуд залишати військову частину після закінчення міфічного «робочого дня», і далеко не завжди мають право виїхати хоча б на вихідні. У більшості своїй не отримують дозволів винаймати житло – навіть якби хотіли хоча б на час перебування у тилу орендувати квартири власним коштом та жити там зі своїми рідними. І, звісно, і мріяти не можуть про прописану у кожному контракті компенсацію на оренду…

Умови служби, які має забезпечувати МО згідно з абсолютно стандартним солдатським контрактом до кінця особливого періоду – зокрема, «жиле приміщення військовослужбовцю та членам його сім’ї або виплату грошової компенсації за піднайом (найом) житлового приміщення» та «виплата підйомної допомоги на нього та кожного члена його сім’ї, який переїжджає разом із ним на нове місце проходження військової служби». А також «встановлена тривалість службового часу…» крім окремих випадків, «вільне пересування Україною у вихідні, святкові та неробочі дні», «надання відпочинку за виконання службових обов’язків у вихідні, святкові і неробочі дні» (що, імовірно, мало б передбачати і надання додаткового відпочинку за вихідні та свята на передовій).

Відповідно, єдиним часом, який можливо присвятити близьким, стає офіційна щорічна відпустка. І все… Де-факто, це як для цивільної людини – мати таку ж саму стандартну відпустку раз на рік, але зовсім не мати вихідних, хоч якоїсь встановленої тривалості робочого дня та постійно жити на роботі.

Водночас, інші нібито передбачені для військових відпустки – від відпустки для бійців, які працюють у важких погодних або «психологічно важких» умовах до творчих відпусток – під час особливого періоду не надаються. Крім основної відпустки зараз можна піти лише у відпустку «за сімейними обставинами», тобто отримати декілька днів звільнення у випадку, наприклад, смерті близького родича – і те на розсуд командування та за наявності низки підтверджуючих документів.

 Відповідь «Юридичної сотні» щодо додаткових відпусток та права на прописане у контрактах «надання відпочинку за виконання обов’язків у вихідні, святкові і неробочі дні»

Тому часто саме звільнення – єдиний спосіб зберегти право на якесь життя та стосунки з людьми за межами рідної бригади.

«…Фактори різні, більше особисті, - пояснює своє рішення Вікторія Дворецька, заступниця командира роти у батальйоні «Айдар». Зараз дівчина, яка пішла добровольцем на фронт ще у 2014 році, подає рапорт на звільнення. – І ще те, що по два роки без ротації на командирських посадах важко… Ну і здоров’я».

Вікторія Дворецька

«Я звільняюся з особистих причин, - анонімно коментує інший боєць. – Хочу відпочити хоча б місяць-два, а там видно буде… Хоча у перспективі повернення бентежить і те, що зараз мінімальний контракт – рік. А я не готовий місяцями перебувати не на передовій, а у ППД. Що ж стосується «маленької» зарплатні – всі нормальні зарплатню ставлять на друге місце. Набагато більше їх турбує ставлення до бійців та відсутність відбору кадрів».

«…Хлопці по 3-4 роки в АТО. А коли не воюють на фронті – сидять на полігонах. Від цього мозок зносить. Сімей та стосунків в них через це немає. Як додаткові дві штуки гривень можуть суттєво змінити ситуацію?» – додає офіцер ЗСУ, заступник командира по роботі з особовим складом у одному з батальйонів.

4. Стан здоров`я

Звільнення за станом здоров’я – цілком окрема опція, яка передбачає проходження військово-лікарняної комісії, отримання компенсації у випадку поранення або хвороби, отримання групи інвалідності тощо.

Втім, нерідко військовослужбовці самі змушені приймати рішення щодо свого здоров’я. Адже лікарі при ухваленні рішення про можливість продовження ними подальшої служби ніколи не враховували б такі «дрібні» обставини, як здобуті внаслідок постійних навантажень проблеми зі спиною, які тільки погіршуються з кожним днем у бронежилеті. Або, скажімо, періодичні головні болі після контузії.

Багато серед добровольців і тих, хто заплющив очі на певні свої проблеми під час оформлення в армію, приховав їх або скористався поглядом «крізь пальці» на реальний стан здоров’я людей, що йшли на фронт за власним бажанням в умовах браку кадрів. І чим менше стає мотивація залишатися в армії, чим більше причин піти накладаються одна на одну, тим більше люди починають вважати своє погане самопочуття та наслідки травм зайвим приводом повернутися до цивільного життя і присвятити час лікуванню – хоча раніше бачили стимул терпіти.

3. «Місія завершена»

«Я зробив усе, що міг» – одна з найпопулярніших причин, яку тими чи іншими словами описують бійці, що звільнилися або бажають звільнитися. Згадують вони і про те, що взагалі-то не планували робити армійську кар’єру, і про те, що не бачать сенсу перебувати в армії не на передовій, і просто про моральну втому. Також зазвичай додають, що готові повернутися – але тільки якщо знову почнеться «активна фаза».

Сергій Лілеєв, командир механізованого відділення у 93 ОМБр, яка якраз вийшла у місце постійної дислокації, зараз планує піти. Контракт із ЗСУ свого часу підписав як доброволець «Карпатської Січі», якій у бригаді обіцяли зберегти цілісність – однак обіцянки не дотрималися.

«Вже у квітні 2016 року стало зрозуміло, що у нас більше не буде окремої роти зі своїм керівництвом. Наш командир пропонував допомогу охочим з розірвання контракту. Але я тоді вирішив продовжувати… В умовах, в які нас поставили, я зробив те, що планував. Здобув хороший досвід користування зброєю. Віддав борг суспільству та тим, кого з нами вже немає. У офіцери не пішов, бо робити це своєю професією не збирався. І причин для себе залишатися у ЗСУ я більше не бачу, - пояснює Сергій. – Тим більше коли влада просто заморожує ситуацію на Сході, яка зараз є. Але я маю надію, що встигну в цьому житті знов пройтися по Донецьку та піднятись на Ай- Петрі».

Сергій Лілеєв

«Кількість мотивованих бійців упевнено знижується, – вторить йому Володимир Сізов, ще один боєць 93-ї, який сподівається найближчим часом повернутися додому. – Також мене бентежить загальна невизначеність щодо бойових дій. Якщо розпочнуться активні бойові дії – я повернусь. Свою роль відіграє і загальна втома за чотири роки на фронті…»

Володимир Сізов

Сізов, батько двох дітей - один з небагатьох додає, що зарплатня під час перебування у тилу, без атошних, не дає йому змоги нормально утримувати родину. Однак з огляду на сукупність факторів переспектива підвищення заробітної плати на його рішення піти з армії не впливає.

2. Безправність

Віднести до цієї категорії можна як те, наскільки військовослужбовцям важко впливати на умови проходження власної служби (наприклад, відмовитися від переведення в іншу військову частину або навпаки домогтися його у випадку, якщо хочеться повернутися на передову) і сумні наслідки будь-яких конфліктів із командуванням, так і відсутність соціальних гарантій, на які вони сподівалися.

«Я пішла з ЗСУ тому, що стала неугодною командувачу ОК «Захід» генералу Довганю. Він мене за три місяці переміщував у 6 (!) частин, – пояснює колишня військова Вікторія Шинкаренко, яка розпочинала службу у 130 розвідбаті . – Було таке, що і вночі приходила «телега», мене будили і повідомляли, що вже завтра я маю бути в іншій частині. Я подала на нього в суд і виграла… Але ось такі моменти дуже задовбують в армії. Ну і також на моє рішення звільнятися вплинула травма коліна, травма хребта – підірване здоров’я».

Зараз Вікторія продовжує свою волонтерську діяльність.

 Вікторія Шинкаренко

Інший боєць, Анатолій, ще чекає завершення контракту – служити йому залишилося менше двох місяців. Пояснює: яким би не був патріотом, розраховував на інше ставлення. «Контракт – три роки вирваних з життя. Звісно, я приніс користь країні, звісно, добре, що я живий та здоровий… Але мій дім на окупованій території, і я вже не маю надії на те, що держава допоможе мені з житлом, – каже чоловік. – Освіту я не зміг завершити через службу на бойових (попри задеклароване у контракті право на освіту, у тому числі у цивільних вишах, часто командири частин посилаються на те, що під час особливого періоду мають повне право на сесію відпускати тільки студентів військових вишів, – ред.) Гроші намагався відкладати… Але на що вони пішли? Мені ж на амуніцію».

1. «Совок»

Слово багатогранне, як саме життя, від бажаючих звільнитися військових можна почути найчастіше. Згадують його і коли скаржаться на бюрократичні моменти, і коли йдеться про імітацію бурхливої діяльності замість реальних справ, і про роботу «лише на папері», і про «знищення патріотизму».

«Совок головного мозку у командування бригади і начальників служб, – відрізає, пояснюючи завершення своєї військової служби, Лора Юшкевич, колишній начальник медпункту 3 батальйону у 28-й ОМБр. – Відсутність бажання виконувати свої обов’язки. Начмед бригади працює лише на папері і морально знущається над особовим складом. Всі це знають, але не реагують. Як результат – бойові офіцери, сержанти, солдати звільнилися або перевелися… Дістало все. Але точно не зарплатня».

«Колишній комбриг бригади був безхребетним аватаром, – додає дівчина. – Зараз, дякую Богу, вже три місяці як на посаді новий командир. Він дослуховується до проблем та прагне їх вирішити. Тож працюємо далі… Але вже інакше. Наразі я ззовні можу зробити для ЗСУ більше, ніж раніше на службі. Систему зсередини змінити не виходить, бо совок рушити потрібно спочатку з МО і ГШ».

Як і багато інших, каже, що повернутися поки заважає і здоров’я: «Травмоване коліно і спина. Але я в першій хвилі мобілізації, потрібно буде піти – піду…»

Один з бійців 54 окремого розвідбату з нетерпінням чекає жовтня – бо він означатиме закінчення контракту. «Справа не у грошах абсолютно. Я просто втомився від совка, від бюрократії у «українській паперовій армії» – при тому, що у нашому батальйоні ситуація ще відносно терпима, порівняно з іншими. Я не хочу марширувати під барабани. Не розумію, чому під час ротацій у тил практично ніде не проводиться реальна тактична та фізична підготовка бійців. Не знаю, чому, наприклад, на Луганщині ми купували за власний рахунок дошки для обшивки бліндажа – ну, як купували… Пиляли дерева, а потім платили на пилорамі, щоб нам ті дошки зробити. Дофіга моментів таких. І водночас публічні особи розповідають, як у армії все добре – і ти слухаєш цю маячню, але бачиш реальну картину. Це демотивує…» – каже розвідник.

«У першу чергу я звільнився через те, що 85% часу змушений був займатися тим, що не має відношення до бойової підготовки, – розповідає Олександр Беліченко. Нещодавно хлопець пішов з 79 бригади. – Наряди, господарські роботи, вічне наведення порядку у парку і так далі… І якби ж тільки це! Але ж тебе контролюють різні дебіли, які про війну чули хіба що…»

Олександр Беліченко

«Найцікавіше, що конкретно на свій батальйон скарг я не маю, – додає Олександр. – У ньому все влаштовувало. Але через різних уй*бків зі штабу бригади зникло все бажання служити».

Сергій Юричко

Десяток «класичних» причин не продовжувати контракт називає і Сергій Юричко з 54 ОМБр. «Бойова підготовка – повний нуль, – згадує серед іншого. – Ну і, звісно, лякає повернення у підрозділи офіцерів з вислугою понад 20, а інколи і 30 років, які поняття не мають, що таке війна… Я однозначно не залишусь у ЗСУ».

Як і тисячі інших добровольців, він має куди повертатися – адже на службу в армію, простим рядовим, йшов з керівної посади у ДСНС рідної області. Зовсім не тому, що хотів заробити грошей, а лише тому, що не зміг залишатися у тилу під час війни.

Але служба внесла свої корективи.

Якими будуть корективи, внесені підвищенням зарплатні?

«Підняття грошового забезпечення може залучити нових контрактників, – розмірковує Сергій Лілеєв. – Але навряд допоможе залишити тих, хто у повній мірі занурився та відчув що таке армія».

«Заробітна плата у ЗСУ мене взагалі не хвилювала, – коментує Вікторія Шинкаренко. – Я 18 років займаюся міжнародними перевезеннями, мала свої фури і два магазина… Але якщо говорити не лише про мене, то питання зарплатні – це палка о двох кінцях. З одного боку це потрібно. А з іншого – зараз весь непотріб до армії посуне…»

«…Нормальних людей поруч все менше. Ну, підвищать вони зарплатню. І що? Хто прийде? Скільки не розповідай атовцям, які вже були у ЗСУ, як все класно – вони знають реальну ситуацію, яка не змінюється роками», – каже хлопець з 54 розвідбату.

«Зарплати мені вистачало. І заради неї я не повернуся, навіть якщо підвищать, – зізнається Олександр Беліченко з 79-ї. – Ніякі гроші не компенсують того, що тебе роблять підсобною робочою силою та ще й намагаються принизити…»

Підняття зарплати – без сумніву, чудова ініціатива. Однак вона не стане панацеєю і, можливо, навіть загострить питання наявності у ЗСУ «заробітчан», але не змусить замислитися про повернення до лав ЗСУ дійсно вмотивованих бійців. Повернути їх – людей готових на все для своєї країни, незалежно від зарплатні – натомість, могло б вирішення інших армійських проблем. Проблем, яких у нашій армії, на жаль, не бракує.

Валерія Бурлакова, «Цензор.НЕТ»

1610

Ошибка в тексте? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции.

Сообщить об ошибке

Пожалуйста, используйте эту форму для коррекции ошибок.
Если вы хотите связаться с нами по другому вопросу — напишите нам.