Мы говорим то, о чём молчат другие Мы говорим то, что вы хотите слышать Мы говорим то, что вы должны знать

Здоровье


Нечувана жорстокість «Міста Милосердя»

17.08.2018 15:28:36

Замість консультації, стоматолог-хірург поліклініки Мечникова Надія Сіренко пригрозила пацієнтці… відрізати язика.

Моя мати, Людмила Михайлівна – ветеран праці, 72 роки – дуже завинила перед МОЗом і його реформою. Завинила так, що немає їй пробачення. Вона винувата тим, що й досі, бачите, не уклала договір з сімейним лікарем. Хіба може їй бути за це прощення від медиків? Та ні! Ніколи! Навіть від тих, хто позірно декларує свій медзаклад «Містом Милосердя». Саме так називає себе обласна клінічна лікарня ім. Мечникова. Це в них такий типу піар-­бренд.

Моя мати поки що не уклала угоду з сімейним лікарем за різними причинами. Про них теж можна було написати, але окремо. Зараз не про це. Одним словом – шукає. Визначається. А язик вже заболів. І не проходить. Чи то обпеклася, чи алергія – невідомо. Подразнений, у червоних пухирцях, пече, заважає їсти, розмовляти, спати. І так вже близько місяця. Терпіла, рятувалася обліпиховою олією, але не допомогло, і терпіти більше несила.

Спочатку звернулася до стоматолога найближчої поліклініки. Стоматолог оглянула і сказала, що випише «болтушку» від стоматиту, але зауважила – це не стоматит і з цим треба звертатися до обласної стоматполіклініки на кафедру терапії.

Мати так і зробила. Та от біда – професор, завкафедри, не став оглядати і радити, позаяк зараз у них сезон відпусток. Єдине, чим «допоміг» – порадою звертатися з вересня.

Що ж робити, бідкалася матуся. Думала поїхати в облздрав. Та все ж наважилася для прискорення процесу лікування спробувати потрапити до обласної поліклініки обллікарні ім. Мечникова. Прописка – обласна, Дніпровського району.

За дозволом відвідати профільного спеціаліста звернулася до завідувача поліклініки О. М. Горегляда – ортопеда-­травматолога за спеціалізацією.

Розповіла свою історію, з чим прийшла, куди вже зверталася і результат. Поремствувала, що вимушена була просити дітей подивитися в Інтернеті – що воно таке. Найбільш підходящим за симптомами і проявами хвороби з усіх знайдених діагнозів виявився глосит. Але він має багато різновидів. І щоб розібратися, а найголовніше – вилікуватися, вона й хоче потрапити на прийом до фахівця.

Згадка про Інтернет роздратувала Олексія Михайловича. Хоча моя мати і не ставила собі діагноз, а шукала його там від безвиході. Але і в такому контексті, суто довідковому, Інтернет для Горегляда – категорично неприйнятна річ.

А продовжив він пасажем про реформу. Наголосив на необхідності негайно обрати собі сімейного лікаря. Саме з цього, акцентував Горегляд, треба починати, а не з обласної поліклініки.

Мати погодилася, але попросила зважити на вік і обставини – язик не дає спокою вже зараз! Допоможіть, будь ласка.

Почуте ніяк не пройняло Горегляда. На це відповів, що за тиждень-­другий нічого страшного не станеться. Вертайтеся додому, обирайте сімейного лікаря, це лише 20 хвилин, а потім – як і належить, далі по інстанціях, щоби все було як треба, по закону, згідно з реформою.

З цим мати і пішла. Язик, від нервів, тільки більше розболівся.

Підійшла до реєстратури з паспортом. Пояснила ситуацію. Реєстратор направила до стоматолога у 304 кабінет зі словами: «Якщо лікар погодиться вас прийняти, дам талончик».

Піднялася на третій поверх. Черги не було. Обережно заглянула до кабінету. Відразу ж почула різкий окрик: «Чекати в коридорі!». Для переконливості лікарка Н. М. Сіренко зробила відмашку рукою. Вона була зайнята пацієнткою. За деякий час до кабінету увійшов чоловік і залишився там. Закінчивши з пацієнткою, лікарка зайнялася пацієнтом. Потім кудись його відвела. Повернулася. На все це пішло десь півтори години.

Зрештою, мати наважилася зайти. Умить від Надії Михайлівни почула криком, що вона не вихована, бо без талона в руках та ще й з’являється в кабінеті під час телефонної розмови лікаря.

Стоматолог­-хірург, не збавляючи крику, почала виганяти мати з кабінету. Попри потік образ і крик, що дедалі гучнішав, мати намагалася пояснити за чим прийшла. Почувши, що проблема в язику, Сіренко прогарчала: «Я стоматолог-­хірург! Тому можу його вам лише відрізати!». Це дослівно. Не гіпербола і не жарт.

Далі від людини в білому халаті прозвучали погрози викликати психіатра (!), або вона сама туди затаскає. Чуєте? ЗАТАСКАЄ!

Ошелешена і глибоко ображена запропонованим «медичним сервісом» каб. № 304, мати відчула біль у серці. На додаток до язика.

З тим вже хотіла піти з «Міста Милосердя», як про свою лікарню говорять керівники закладу. Вони постійно розповідають про це в статтях у газетах, передачах на радіо і телебаченні. І всі вони, коли це кажуть, такі чуйні, лагідні, милосердні, що хоч самих до рани прикладай. Самим словом обнадіють, окрилять, вилікують.

Але мати вирішила зробити останню спробу. Вже без надії сподіваючись. Пішла до адміністративного корпусу на саму гору.

В приймальні сказали, що головлікар Сергій Риженко приймає по понеділках, а сьогодні середа (25 липня). Тому запропонували його заступницю О. А. Гавву.

Олена Андріївна прийняла, уважно вислухала, перейнялася проблемою, поспівчувала. Але найголовніше – допомогла! Зателефонувала тому ж Горегляду і розпорядилася надати належну консультацію стоматолога, алерголога, щелепно-­лицьового хірурга. Виписала на своєму бланку направлення. Мати уклінно подякувала.

Знову до Горегляда. Той викликав до себе фурію з 304 кабінету. Після розмови віч-­на-­віч, Сіренко, ведучи мати до реєстратури, шпетила свою жертву цитатами Горегляда: про діагноз з Інтернету, про те, що нічого з тим язиком не станеться і що від цього не помирають. Мати не витримала і сказала, що прийшла сюди не за організацією свого поховання. Не треба їй про смерть, а тільки огляду і рецепту прагнула.

З реєстратури маму провели до стоматолога, що обслуговує чорнобильців. Лікарка оглянула, поставила діагноз, який, до речі, співпав з Інтернетним. І призначила лікування. Це все, що було потрібно моїй мамі. Більше нічого.

У підсумку маємо. У консультативній поліклініці «Міста Милосердя» моя мати не відчула ані крихти людяності. Навіщо були ці психологічні і моральні тортури?

Для гореглядів головне реформа, а не пацієнт? А реформа хіба не для пацієнта? Реформа – не засіб, а мета? Надцінна ідея, яка понад усе? Чому не чуєте і не бачите пацієнтів, заради блага яких нібито робиться та клята реформа?

Олексій Мазур

1095

Ошибка в тексте? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции.

Сообщить об ошибке

Пожалуйста, используйте эту форму для коррекции ошибок.
Если вы хотите связаться с нами по другому вопросу — напишите нам.