Мы говорим то, о чём молчат другие Мы говорим то, что вы хотите слышать Мы говорим то, что вы должны знать

Происшествия


Історичний музей намагається очолити руйнівник історичної будівлі?

08.01.2019 13:59:03

Перший «гість від Пісчанської», за словами подружжя Дмітрієвих, казав їм: «Если не продадите квартиру Юлии, то никому не сможете продать». Так, що це було схоже на погрозу.

Конкурс на призначення директора Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького став однією з головних скандальних тем листопада та грудня в і без того багатому останніми роками на скандали Дніпрі. Позиція конкурсної комісії при обговорені, презентація своїх програм претендентами і, особливо, обставини біографії формальної переможниці, Юлії Пісчанської, викликали обурення представників різних кіл громадськості.

Вже сама особа Пісчанської, відомої як дружина солідного бізнесмена та власниця ресторану, викликала нерозуміння публіки – яким чином ця людина дотична до культури або науки?

Далі виявилося, що Пісчанська на підтвердження свого стажу в галузі культури надала конкурсній комісії документи про роботу з 2011­-го року в приватній фірмі, заснованій у Криму 2012-­го. Через це саму законність проведення конкурсу з її участю ставили під сумнів прямо під час засідання комісії.

Потім у соцмережах з’явився скан мотиваційного листа, в котрому Пісчанська обґрунтовувала своє бажання стати «діректором» музею імені «Яворніцкого». Втім, навіть такий «демотиваційний» лист не став перешкодою для рішення конкурсної комісії. Зрештою, чому в країні, якою керував «проффесор», не може бути «діректора музею»?

А от сумнівна правдивість поданих кандидаткою документів стала приводом для одного з дніпровських нардепів звернутися до прокуратури з проханням перевірити можливі факти фальсифікації даних. А інша претендентка на посаду, нинішня директорка будинку­музею Яворницького Яна Тимошенко подала позов до окружного адміністративного суду щодо скасування рішення конкурсної комісії.

Про неприпустимість призначення Пісчанської заявило широке коло науковців­-істориків, публікації про описані вище події розійшлися по дотичним до теми української історії інтернет­ресурсам. Зрештою, на засідання обласної ради 7 грудня, яке мало затвердити переможця конкурсу на посаді, це питання навіть не стали виносити і залишили музей в дещо підвішеному стані.

Втім, твердження окремих стурбованих представників громадськості, що музей намагається очолити людина, яка немає ніякого стосунку ані до культури, ані до історії, ми маємо певним чином заперечити. Має. От тільки це відношення – з від’ємним знаком.

Дореволюційний будинок з червоної цегли, №7 по Крутогорному узвозу, майже навпроти планетарію, вже другу зиму зустрічає порожніми вікнами чотирьох із п’яти квартир. В одній квартирі, при температурі +8 градусів біля підлоги, зимує родина Дмітрієвих. Чотири квартири 2016­-го року стали власністю Юлії Пісчанської.

Андрій та Віталіна Дмітрієви жили в цьому будинку з 1998 року. Як виявилося потім – жили спокійно. Час від часу отримували пропозиції продати квартиру, але нікуди переїжджати не збиралися.

У червні 2016 до них прийшов чоловік і представився Едуардом Ступнікером, власником двох квартир. На прохання показати документи він не показав нічого і пішов. Наступного дня з’явився знову і сказав, що він не власник, а представляє інтереси власниці, але документів все одно не показав. На той час ще в двох квартирах залишалися мешканці. Після того, як вони восени з’їхали, Дмітрієви вирішили поцікавитися – що відбувається з правами власності на будинок, де вони мешкають? В центрі надання адмінпослуг вони побачили записи про власницю 4­-х квартир – Юлію Пісчанську. Але за цією адресою замість будинку у 319,4 кв. м значилися два об’єкти – окремо дві квартири без вказаної площі та об’єкт на 167 кв. м. Навіть працівниця ЦНАПу здивувалася, порадила йти до нотаріуса і швидко вносити до реєстру своє право власності на квартиру. Але й нотаріус теж не знав, до якого з об’єктів її занести.

Зрештою, у листопаді 2016 року справа дійшла до заяви в прокуратуру, а в грудні – до кримінального розслідування. Щоправда, замість статей 190-­ї (шахрайство) та 366-­ї (службове підроблення) його було відкрито по 367-­й (службова недбалість).

Тим часом, влітку 2017 року після візиту робітників, які начебто проводили ремонтні роботи у квартирах Пісчанської, каналізаційний злив у будинку виявився заблокованим битою цеглою. За словами дружини власника останньої квартири, Віталіни Дмітрієвої, каналізаційні води стояли на першому поверсі та уходили під фундамент. До всього, в безпосередній близькості від місця одного з протікань знаходилися електричні дроти під напругою.

А восени справа почала приймати геть ненормальний характер. З викуплених Пісчанською квартир, – за словами екс­-сусідів, добре облаштованих, – почали вивозити геть усе, аж до плінтусів та гіпсокартону. Зрештою, 11 листопада зняли металопластикові вікна з рамами і кинули будинок в такому стані на зиму. У кинуті відкритими квартири потяглися шукачі металобрухту та будь­-чого, чим можна було поживитися. Знімали навіть вимикачі та дроти, що були не під напругою.

Взимку в одній кімнаті вдавалося підтримувати температуру близько +15 градусів. Біля підлоги ж вона трималася на рівні +8. Але то виявилися не найбільші неприємності.

Ще перший «гість від Пісчанської», за словами подружжя, казав їм: «Если не продадите квартиру Юлии, то никому не сможете продать». Так, що це було схоже на погрозу.

Надалі з ними вже спілкувався Богдан Пересунько, представник Пісчанської офіційний, тобто – з довіреністю. Судячи з того, що пізніше він представляв інтереси Пісчанської в судах, супроводжував її до облради на засідання комісії з вибору директора історичного музею, а фейсбук-­акаунт з його ім’ям та прізвищем погрожував активістам з охорони історичної забудови – довірена людина досить широкого профілю.

За спогадами Віталіни Дмітрієвої, її родині він погрожував навіть прямо у приміщенні Соборного відділу поліції. Після його питання «Всё ли у вас в порядке будет по адресу Пушкина, 12?..», де розташований магазин Андрія Дмітрієва, за кілька місяців, 27 серпня 2018 року, сталася пожежа, в акті ДСНС визначена як «імовірно підпал, на місці пожежі виявлено сліди легкозаймистої речовини». На щастя, прокинувся один із сусідів, викликана пожежна команда приїхала швидко, жертв і великих руйнувань не трапилося.

А паралельно з цими подіями тривали суди. По одному, щодо заплутаних прав власності на нежитлові приміщення будинку, Дмітрієви 10 вересня виграли апеляцію. Суд, між іншим, визнав, що фактично на цьому місці знаходиться будинок з п’яти квартир, площею в 319,4, а не два окремі об’єкти, та справа дійшла аж до касаційної інстанції. Інший процес – про скасування реєстрації двох об’єктів за даною адресою – і досі слухається у Жовтневому суді.

По ходу справи і суду з’ясовувалися чим далі, тим більш цікаві речі. Право власності щодо начебто куплених Пісчанською чотирьох квартир мало підставою укладені навесні 2016 року угоди дарування. Важко сказати, що саме відбулося в конкретному випадку, але зазвичай в подібних ситуаціях справа в оплаті готівкою та уникненні податку при продажу нерухомості.

В одній з квартир, використаних при реєстрації будинку як двох об’єктів нерухомості за однією адресою, на той час проживала жінка з малолітньою дитиною. Зміна власника такого житла обмежується Сімейним кодексом і потребує дозволу органів опіки, про який в даному випадку не потурбувалися. В результаті, частина будинку в престижному районі опинилася в такому становищі, що важко сказати, кому взагалі за законом вона зараз належить.

А поки тривають суди – будинок, який ще при розробці затвердженого 2007 року Генерального плану міста було віднесено до цінної історичної забудови, стоїть без вікон, відкритий непогоді. Управління архітектурно­-будівельного контролю міськради відповідає мешканцям останньої квартири, що «було здійснено виїзд для перевірки дотримання вимог законодавства», але «суб’єкти містобудування або їх представники були відсутні, що унеможливило проведення перевірки». Обласна і місцева прокуратури та райвідділ поліції пересилають один одному документи. Родина Дмітрієвих переписується з міськрадою в намаганнях ініціювати занесення їх історичного будинку до реєстру пам’яток. А припинити організоване руйнування будинку, тим часом, не може жодна інстанція.

Власне, сумна доля дніпровської історичної забудови не є чимось новим. Лише із зовсім недавніх прикладів можна згадати знищення лікарні Червоного хреста на вулиці Короленка та будинків на вулиці Південній, а з початку 2000­-х років подібні сумні випадки рахуються десятками.

Але ж до сьогодні ніхто з руйнівників дніпровських історичних будівель не намагався очолити заклад, який історію має зберігати.

Дмитро Долинський

Від редакції.

Ми попросили пані Пісчанську прокоментувати її скандальне призначення на посаду, а також ситуацію стосовно історичної будівлі на Крутогорній. Відповідей не отримали. А коли ми нагадали в.о. директорці історичного музею, що вона вже не приватна особа, а керівник комунального закладу (бюджетної організації) і зобов’язана надавати ЗМІ інформацію, Юлія Пісчанська побачила в цьому нагадуванні… погрози. Тож, це надає ще один негативний штрих у портрет новопризначеної керівниці.

2059

Ошибка в тексте? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции.
Загрузка...

Сообщить об ошибке

Пожалуйста, используйте эту форму для коррекции ошибок.
Если вы хотите связаться с нами по другому вопросу — напишите нам.