Мы говорим то, о чём молчат другие Мы говорим то, что вы хотите слышать Мы говорим то, что вы должны знать

Общество


Головна редакторка газети «Степова зоря»: «Друковане ЗМІ, особливо локальне, має майбутнє»

26.03.2019 17:35:42

У 2014 році Ірина Ситнік очолила комунальну газету Петропавлівської райради «Степова зоря», і саме за її керівництва газета роздержавилася, тобто стала незалежною від місцевої влади.

Головна редак­торка видання розповіла «Лицам» про роботу газети до та після розлучення з районною радою.

– Коли роздержавилася «Степова зоря»?

– Після прийняття відповідного закону у 2017 році ми подали заяву про перереєстрацію газети у приватне підприємство. На той момент ми були комунальною власністю. І засновником була Петропавлівська районна рада.  Роздержавлювалися у першому етапі. Таким було наше рішення. Ми знали, що як тільки приймуть закон, будемо першими.

– І що змінилося після роздержавлення?

– Змінилася наповнюваність газети. Адже коли ти комунальний, коли залежиш від фінансування влади, то, звісно, це впливає на те, що ти пишеш. Строгої вичитки не було, але направлення діяльності нам показували. Про щось, можливо, промовчали, про щось не так сказали. Чому ми пішли у перший етап? Тому що не боялись, бо нам нічого було втрачати. Так, нам допомагали, надавали фінансування на друк газети, але ми за ці кошти не трималися. Була впевненість у тому, що зможемо і без них, хоча на підтримку розраховували. Та склалося так, що, коли ми подали заяву про роздержавлення, нас відпустили легко, не умовляли. Влада наша сприйняла ситуацію так: ану спробуйте без нас! І вирішила, що буде менше з бюджету йти на якусь там редакцію. Ми ще півроку щось про районну владу друкували, але фінансування як такого не було.

Багато за цей час змінилося, ми пішли вперед. Розуміли, що тепер нам потрібно інтенсивніше працювати як з передплатниками, так і з рекламодавцями. Що нам потрібно шукати нові способи їхнього залучення. Чим можна зацікавити читача? Звісно, хорошим, якісним контентом. Ми намагалися його вдосконалити, шукали цікавих героїв для наших матеріалів. Дякувати Богу,  дуже талановиті люди живуть на Петропавлівщині, є про кого писати: і спорт, і культура добре працюють.

– Отже, роздержавлення стало для вас поштовхом для вдосконалення?

– Так, ми думали над тим, як змінити свою роботу і як залучити  і тих читачів, які нас не читають. Знаєте, газету раніше називали «районна брехушка». Ми мусили такий стереотип поламати і сказати, що районна газета – це ваша газета, це про вас, ваших сусідів, дітей, мам, татусів, тобто про все, що відбувається в районі. Коли люди побачили, що ми про все пишемо і не боїмося про проблеми говорити, вони самі стали з нами співпрацювати, стали нашими інформаторами. Читачі нам телефонують, приходять в редакцію.

І от зараз, коли аналізуємо передплату, то в принципі ми тримаємо свій тираж. Він у нас невеличкий – 2,5 тисячі.

– Я бачив, що у вас є сучасний сайт.

– Так. 2017 року нас взяли в компанію «АБО» – агенцію місцевого розвитку локальних журналістів. Це невеличка група журналістів, які створили декілька сайтів, налаштованих на локальне ЗМІ. Ми потрапили  туди на заміну. Вони взяли 10 редакцій, брали великі міста. А потім дві великі редакції відмовилися, не змогли там працювати. І колега порекомендувала нашу редакцію. А ми як раз хотіли створити сайт. Погодилися. І тепер я дуже задоволена, що у нас є сайт: Petropavlivka.city. Я розумію, що аудиторія в Інтернеті – зовсім інша аудиторія. І нам треба її до себе налаштувати, підтягнути. Коли тільки розпочинали, у нас було 3 тисячі унікальних читачів, та їхня кількість зростає. Всього за рік сайт відвідали 53 тисячі користувачів. Ми вже давно вийшли за межі Петропавлівського району.

– Що допомагає робити успішні зміни?

– З 2015 року я почала їздити на тренінги. Спочатку по Україні. Дуже багато відвідала редакцій. Вінниця – найперше місто, де нам показали і радіо, і телебачення, і місцеві газети, які є самостійними, і вони круто працюють, в них багато читачів. Я все вивчала найкраще, що можна було запровадити  в нашій газеті. Є нова рубрика – класно. Є новий конкурс, який можемо провести, – класно. Ми його брали, пробували, і в нас це виходило. Найперший наш конкурс – «Маленькі сонечка», в якому публікувалися фотографії дітей і робилися купончики. Хто виріже найбільше купончиків з газети, отримає подарунок. Залучали спонсорів, учасникам конкурсу хороші подарунки робили. Люди приносили нам по 200­-300 купонів, збирали їх у сусідів і де тільки можна. І ми побачили, що люди нас читають. Кажуть, що тільки бабусі, – це не правда. Наше локальне ЗМІ читають люди з 25 років.

І от все, що класне я бачила, намагалися вдосконалити, змінювали формат газети, шукали нові рубрики.  Продовжили писати про те, що відбувається в районі. У газеті з’явилося більше критичних статей. Тепер можемо прямо і вільно говорити про все, що відбувається. Також створили сторіночку в Facebook, і там почалися обговорення. Таким чином спілкуємося з читачами.

У 2016 році в мене було перше стажування, я побувала у Польщі. Відвідала там, мабуть, кращі редакції. Чим була дуже корисною ця поїздка? Всі говорили, що у друкованих ЗМІ немає шансів, що потихеньку вони будуть відходити, але, побачивши, як працюють поляки, я повірила в майбутнє преси. Думаю, що район – саме те місце, де газети будуть.

– От Ви їздили на тренінги, а чи залучаєте допомогу від міжнародних організацій?

– Ми пробуємо і це. Почали пробувати ще навіть до того, як отримали виписку, що вже незалежні. Найперший грант, який залучили, був 2015 року, після декількох тренінгів, які я проходила. Виграли грант на обладнання редакції. Тоді закупили три комп’ютери і ноутбук – те, чого нам дуже бракувало.

Потім ще один бонус був – теж поїздка до Польщі, в Катовіце, але по темі соціальної реклами. Після цього отримали грант і провели першу спортивну соціальну акцію – «Час для бігу». Грандіозно все пройшло. Мабуть років 20 в районі нічого подібного не проводили. Люди за цим скучили. Планували провести акцію на 50 осіб, закупили всім футболки, зробили брошурки про біг, наліпки. А в результаті зареєструвалися аж 300 бажаючих. Довелося шукати спонсорів, і нас підтримали. Ще приїжджало сім марафонців з різних куточків України. Це було важливим моментом, оскільки ми привернули для газети читачів, не дивлячись на те, що і скептиків не бракувало, нам різне закидали.

– Ви казали, що в газеті з’явилося більше критики. А які відносини у редакції сьогодні із владою?

– Зараз ми з владою, можна сказати, в опозиції. Зараз нам закидають багато… Що ми, наприклад, жовта преса. Ну, це знаєте, коли треба щось сказати погане – мовляв, давайте щось скажемо, хай буде жовта преса… Ми не проти, в нас навіть жовті банера висять на нашому сайті  (посміхається).

Перша така історія була, коли будували гуртожиток для лікарів – маємо проблеми  з лікарями. Відбудували, область виділила кошти, і все ніби класно зробили, але потім чомусь все зупинилося. Елементарно вже два роки гуртожиток стоїть, а лікарі живуть у нас в терапевтичному відділенні. Хтось – десь у приймах.  Гуртожиток чомусь не можуть підключити до електрики та газопостачання. І так триває два роки.

Коли перший раз я попала в цей гуртожиток і побачила, що там є новий ремонт, але підлога вся пішла хвилями, шпалери понадувалися, на стінах – тріщини. Зрозуміло, я про це все написала і людей це схвилювало. Владі, звісно, таке не сподобалося. Ми з активістами піднялися в нашу лікарню на п’ятий поверх. Він був під замком. Побачили, що там просто  по цеглинах розібрали стіни, винесли все. Це був мій перший стрім, коли я виклала все в Інтернет, і навіть лікарі бігали туди дивитися. Раніше про це ніхто не говорив. А тепер люди почали обговорювати ситуацію, ми почали писати, долучали коментарі громадян. На черговій сесії голова районної ради дуже образився і сказав, що вони припиняють співпрацю (хоча співпраці вже не було) з нашою місцевою газетою і будуть друкуватися у «Шахтарському віснику».

– Які висновки ви зробили за результатами роздержавлення?

– Не варто боятися. Тим більше, що сьогодні перспективи розвитку самої газети є. Я  відношусь до тих людей, які вважають, що друковане ЗМІ – особливо локальне, місцеве – має майбутнє. Все залежить від того, як налаштований буде сам головний редактор і його колектив. На своєму прикладі можу сказати, що з маленьким колективом можна жити, можна творити і створювати таке видання, яке читатимуть люди і будуть в захопленні від нього.

Антон Філіппов

Здійснено в рамках проекту за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.

413

Ошибка в тексте? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции.
Загрузка...

Сообщить об ошибке

Пожалуйста, используйте эту форму для коррекции ошибок.
Если вы хотите связаться с нами по другому вопросу — напишите нам.