Мы говорим то, о чём молчат другие Мы говорим то, что вы хотите слышать Мы говорим то, что вы должны знать

Общество


Головні в «українському Чикаго»

06.09.2019 17:16:04
Источник: Nv.ua

Хто такі поліцейські офіцери громади та як їм вдалося стати справжніми героями у своєму селі.

Репортер НВ Саша Горчинська та фотограф Наталя Кравчук провели день на чергуванні з «українськими шерифами» – поліцейськими офіцерами громади у селі Богданівка на Дніпропетровщині. Вони працюють лише два місяці, але вже стали справжніми місцевими героями.

Село Богданівка розташоване в 23 км від районного центру – міста Павлоград, що на Дніпропетровщині. Населення Богданівки наразі складає більше 3 тис осіб. Перше, що одразу кидається в очі на в'їзді у Богданівку – ідеально рівні, нові дороги. Таких немає навіть у деяких районах столиці.

Ще одна візитна картка села – місцеві поліцейські. Вони заступили на службу 1 червня цього року, першими в Україні обійнявши нову посаду – поліцейський офіцер територіальної громади.
 

Шерифи на український манер

«Раніше цією роботою займався дільничний, якого місцеві жителі бачили, можливо, раз на тиждень, і то, він відмахувався від них та уникав спілкування. Ми ж працюємо у режимі 24/7», – каже старший лейтенант Ігор Качалов, який зустрічає нас у місцевому поліцейському відділку.

Тут Качалов працює разом із колегою Іваном Костішиним. Вони мають спільний кабінет, де стоять два столи, на кожному – по комп’ютеру. Є навіть власний принтер. У шафі біля стіни за склом – грамоти та подяки.

Поліцейські у своєму офісі 

Фото: Наталя Кравчук, НВ

Богданівка – центр об'єднаної територіальної громади, або ОТГ, яка утворилася у 2015 році, після того, як запрацювала реформа децентралізації. Крім Богданівки, до ОТГ входять також два населених пункти – села Нова Русь та Нова Дача. Восени до ОТГ має приєднатися ще одне село – Богуслав. Через це поліцейські дуже розраховують на появу тут третього колеги, аби ефективно працювати з такою ефективною громадою.

«Ми створили групи у Телеграмі й Вайбері, куди запрошуємо жителів громади, також Богданівка має групу в Фейсбуці. Все це зробили для того, аби миттєво комунікувати із населенням», – говорить Качалов.

За специфікою роботи їх можна порівняти із американськими шерифами – вони працюють за дещо схожим принципом

Офіцери громади розподіляються з розрахунку один офіцер на 6 тис. населення. Претендувати на таку посаду може поліцейський зі стажем роботи не менше ніж півтора року. Серед інших вимог – знання нормативно-правової бази, вміння користуватися комп’ютером, висока фізична підготовка, права категорії В та водійський стаж.

Дніпропетровська область стала першим регіоном, де запустили цей пілотний проект із поліцейськими офіцерами громад. На черзі – Харківщина, Кіровоградщина, Черкащина та кілька інших регіонів.

Головна відмінність офіцера громади від звичайного дільничного – те, що офіцер громади живе на території своєї ОТГ. Житлом забезпечує громада, аби вони завжди були на місці – були частиною своєї громади. За специфікою роботи їх можна порівняти із американськими шерифами – вони працюють за дещо схожим принципом.

«Ми самі собі створюємо графік. Кожен житель ОТГ має нашу візитівку, тож може подзвонити нам особисто, якщо матиме потребу. В цьому, звісно, є і недоліки, бо дуже часто люди телефонують опівночі», – розказує Костішин.

Офіцер Костішин та місцеві жителі. Фото: Наталя Кравчук, НВ

 

Офіцери займаються зовсім різними справами – фактично, всім, що турбує тутешню громаду. Роботи багато: за два місяці роботи зафіксували п’ять крадіжок велосипедів, чотири з них знайшли майже одразу. Також була крадіжка автомобіля, який згодом знайшли у лісопосадці, крадіжка у місцевого фермера, через що чоловік потерпів матеріальні збитки на суму близько 70 тис. грн.

Є й інші випадки, які нам, жителям великого міста, можуть здаватися дещо незвичними. Проте для села це – буденність. Костішин показує на невеликі стоси паперу на своєму столі, це – заяви від місцевих мешканців. У одній, надрукованій на комп’ютері, жінка скаржиться поліції на сусідських кіз, які самовільно випасалися по території поряд з домом та зжерли її врожай. До заяви прикріплені надруковані на аркушах А4 фотографії – кілька з них навіть у кольоровому друці. На знімках – підтвердження злочину, надкушені й погризені дині та гарбузи.

 

 Іван Костішин розмовляє із жінкою, яка написала заяву на сусідських кіз, що пошкодили її врожай. Фото: Наталя Кравчук, НВ

 

Інша заява написана від руки, аркуш паперу попередньо акуратно розграфлений рівними рядками під лінійку. Місцевий пенсіонер повідомляє про крадіжку банок для консервації: у крадіжці підозрює своїх близьких родичок, їхні прізвища та адреси також зазначає у заяві.

«Такі заяви ми також обов’язково маємо зафіксувати, а після – вислати результат поштою. Часто проводимо бесіди із фігурантами справ на місцях», – пояснює Костішин.

Місцевий пенсіонер повідомляє про крадіжку банок для консервації

«Одна із найголовніших проблем ОТГ – наркотики», – кажуть офіцери. З цим вони стикнулися вже у перший тиждень своєї роботи в Богданівці.

«До нас приходили місцеві жителі та приносили адреси, де, за їхніми словами, збувають наркотичні засоби, – розказує Качалов. – Згодом ця інформація підтвердилася. Ми перевірили все, провели попередній огляд і зафіксували два епізоди за статтею 309 Кримінального Кодексу України – зберігання та вживання наркотичних засобів».

За словами офіцерів, серед місцевих жителів порушників закону майже немає. В основному, протизаконні дії – і крадіжки, і торгівлю наркотиками – здійснюють мешканці сусіднього міста Тернівка.

Ми питаємо у офіцерів, чи не бояться вони самотужки вв’язуватися у розбірки із місцевою «наркомафією» – адже вона існувала тут задовго до появи нової поліції і звикла жити за своїми правилами.

«Боятися? Чого мені боятися? Я ж із Кривого Рогу», – сміється Костішин у відповідь. Поліцейські зазначили, що хоча Кривий Ріг і належить до Дніпропетровської області, це місто також живе за своїми «внутрішніми» правилами.

 

День із поліцейськими

Кожен поліцейський офіцер громади має своє службове авто для оперативного реагування на виклики. Тож Костішин і Качалов можуть розділитися, аби, скажімо, один міг патрулювати вулиці, а інший – виїхати на виклик.

Разом із Богданівкою закінчуються і гарні дороги – далі стрибаємо по пагорбах та ямах

Службова машина укомплектована 33 предметами у багажнику – від буксирувального тросу до бензопили, аби поліцейський міг, приміром, розпиляти дерево, яке впало внаслідок негоди та перекрило собою дорогу.

Зранку ми сідаємо у авто до офіцера Качалова, аби побачити, як проходить його стандартний робочий день. Перше, що він показує нам – це міст на виїзді з Богданівки, який обвалився минулоріч. Тепер авто змушені об'їжджати обвал збоку, по імпрозованій дорозі у полі.

«У громади є кошти на відбудову цього мосту, проте немає повноважень, аби почати роботи. Ця ділянка знаходиться у компетенції облавтодору. Облавтодор же відмовляється ремонтувати міст – мовляв, у бюджеті не вистачає на це коштів. І так по колу», – пояснює Качалов, коли ми із ним стоїмо перед шматками обваленого бетону. Навколо нас – степ. Вдалечині на пагорбі видніється шахта.

 

Поліцейський Ігор Качалов стоїть на зруйнованому мосту. Фото: Наталя Кравчук, НВ

 

Поки ми роздивляємося міст, під'їжджає офіцер Костішин. Каже, що отримав виклик про незаконну вирубку лісу десь на околиці села Нова Русь. Ми вирушаємо на пошуки порушників закону.

Разом із Богданівкою закінчуються і гарні дороги – далі стрибаємо по пагорбах та ямах. За вікном стеляться безкрайні степи та соняшникові поля. Іноді повз нас проїжджають селяни на мопедах або мотоциклах. Чи не всі вони – без шоломів. Офіцери намагаються зупиняти таких людей та виписують штрафи за небезпечну їзду. Проте місцеві зовсім до такого не звикли – більшість з них не мають навіть прав на мопед.

 

Поліцейські разом із представницею слідчо-оперативної групиописують місце незаконної вирубки дерев. Фото: Наталя Кравчук, НВ

 

«Вони зовсім не сприймають це як повноцінний транспортний засіб. Ну, мопед, та й мопед, мовляв, що з нього візьмеш. Буває, їде якийсь дід, я зупиняю його. Розумію, що зараз випишу йому штраф на 500 грн, а це – десь третина його пенсії. Стає шкода таких людей», – зізнається офіцер.

Коли заїжджаємо у наступне село, діти, які гралися посеред вулиці, зупиняються, як вкопані, уважно проводжають поглядом поліцейську машину.

На одному з поворотів розділяємося: Костішин їде однією дорогою, ми з Качаловим – іншою. Зв’язок підтримують по рації. Нарешті ми помічаємо порушників – Качалов передає напарнику, що ми на місці.
 
Діти, які гралися посеред вулиці, зупиняються, як вкопані, уважно проводжають поглядом поліцейську машину

І справді, у посадці обабіч поля помічаємо дві фігури: це чоловік та його неповнолітній син. Вони стоять поряд із мотоциклом, у невеликому причепі – свіже, тільки що зрубана деревина. Качалов прямує в посадку та показує на свіжозрізаний пень.

«Ви знаєте, для чого тут ці дерева?» – питає він у чоловіка. Той хитає головою і мовчить. Качалов продовжує:

«Їх висадили тут спеціально, щоб вони захищали поля від піску, який може принести вітрами. Аби одне таке дерево виросло, треба кілька десятків років. А ви взяли і знищили його».

 

Іван Костішин фотографує спилене дерево у лісопосадці за селом
Фото: Наталя Кравчук, НВ
 

Ми чекаємо Костішина, тоді викликаємо слідчо-оперативну групу, яка їхатиме сюди аж із районного центру – міста Павлоград. На це потрібен час, тож один із офіцерів має залишатися на місці злочину, аби контролювати порушників. Слідча група має скласти протокол за зробити опис нанесених збитків, потім справу направляють до суду і вже там, у судовому порядку вирішуватимуть, яку суму компенсації має сплатити порушник закону.

 

Улюбленці громади

Після обіду ми пересідаємо у авто до іншого офіцера, Івана Костішина. Каже: у Богданівці опинився, бо втомився від роботи на попередніх посадах – їх у межах структури змінював кілька разів, але ніде не знаходив себе. Тож вирішив подати свою кандидатуру на посаду офіцера громади. Пройшов співбесіду, конкурсний відбір та заступив на службу.

Якщо чесно, ми дуже боїмося, що у нас заберуть поліцейських, коли закінчиться програма

Серед його обов’язків – робота із сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах. Тож на сьогодні в нього заплановано пару візитів до таких родин – разом із Людмилою Красніковою, інспекторкою з соціальної роботи, яка також сідає до нас у авто.

«Якщо чесно, ми дуже боїмося, що у нас заберуть поліцейських, коли закінчиться програма. Ми так до них звикли», – каже Краснікова. Вона вдягнена у акуратну біло-синю сукню, а її українська – бездоганна.

Костішин пояснює, що їх навряд кудись «заберуть», адже ця посада передбачає, що офіцери самі вирішують, лишатися чи звільнятися. Зважаючи на складний графік, їх ніхто не зобов’язує працювати тут.

 

Поліцейський Іван Костішин та інспекторка соцслужби
Людмила Краснікова (праворуч) у гостях в однієї з сільських родин
Фото: Наталя Кравчук, НВ
 

Перша родина, до якої ми їдемо – це багатодітна сім'я, де у батька тривалий час були проблеми із алкоголем. Костішин згадує, як познайомився з цією родиною – його викликала жінка, яка хотіла вгамувати свого нетверезого чоловіка: «Я тільки приїхав сюди, у Богданівку, але завдяки сільській раді мій контактний номер був уже відомий місцевим жителям. Мені одразу почали дзвонити люди, просили до них прийти, до цієї сім'ї я ходив кілька разів. Тоді ще пішки – бо напочатку іще не мав службового авто».

Перша родина, до якої ми їдемо – це багатодітна сім'я, де у батька тривалий час були проблеми із алкоголем

Він виписав припис, який забороняв чоловіку з’являтися за його домашньою адресою протягом десяти діб. Самого чоловіка Костішин доставив до відділу поліції у місті Павлоград, де склав на нього протокол, далі слідкував за виконанням припису. Каже, що до вирішення проблеми вирішив підійти комплексно та «креативно»:

«Під час бесіди з жінкою виявив, що у неї є два брати, які проживають у сусідньому населеному пункті, не працевлаштовані. Я посприяв тому, аби вони переїхали сюди, до Богданівки, та допоміг із працевлаштуванням. У результаті, брати також допомогли виправити ситуацію в родині: наглядали за чоловіком, допомагали своїй сестрі».

Ми підїжджаємо до воріт. За ними видно подвір'я та будинок, деякі вікна завішені целофаном. Територія огороджена дерев’яним парканом, який похилився від часу. За парканом голосно гавкають собаки. На перший погляд їх тут не менше чотирьох: бачу, що дві прив’язані ланцюгами на подвір'ї, ще дві, менші, підбігли до паркану й вистромили свої носи на вулицю між парканом.
 
 
Хлопчик грається з кішкою. Фото: Наталя Кравчук, НВ
 

На шум виходить жінка – мати сімейства, за нею біжать троє дітей. Це два хлопчики і одна дівчинка. Старший хлопчик у вересні має йти до школи. Краснікова каже – діти мають особливі освітні потреби.

«Як у вас справи? Усе добре?» – питає у жінки Костішин. Вона усміхається та ствердно киває: «Так».

Її донька виходить на вулицю, однією рукою тримаючи під боком невелику кішку. Носить її, ніби ляльку, перевертаючи з боку на бік – кішка ж навіть не намагається втекти.

Поки офіцер та соцпрацівниця говорять із матір'ю, з хати надвір виходить чоловік. Він тверезий, бо пообіцяв поліцейському не пити. Одягнений лише у самі джинси, гудзик розстібнутий. Каже, що працює. Розповідає також і про те, що взимку топитимуть хату вугіллям та дровами. Газу в селі немає, але вугілля для цього регіону – не проблема, адже навколо розташовані одразу шість шахт.

Газу в селі немає, але вугілля для цього регіону — не проблема, адже навколо розташовані одразу шість шахт

«Коли питаю у місцевих підлітків, ким вони хочуть стати, майже всі відповідають: шахтарями, бо їхні батьки шахтарі, – каже Костішин, коли ми їдемо до наступної родини. – Але я не думаю, що це правильно. Вони повинні мріяти і про щось інше».

Наступна сім'я, до якої заходимо, також багатодітна, вони – роми. Всього мають вісім власних дітей, з яких лише один – старший хлопець – живе окремо від батьків. Ще одна дівчинка – племінниця, яку взяли під опіку.

 

  
В гостях у ромської родини: батько, матір та двоє найменших дітей у сім'ї
Фото: Наталя Кравчук, НВ
 

Господар привітно запрошує до себе на подвір'я. Його дружина та діти саме зібралися на чаювання – вони сидять за столом на ґанку. Господиня наливає чай у піалу та тримає її обома руками, чекаючи, доки напій трохи охолоне. Вона витончена й ще досить молода. Важко повірити в те, що ця жінка – мати восьми дітей.

Поки офіцер розмовляє із головою сімейства, діти граються на подвір'ї. Старший хлопчик катає меншого на велосипеді. Дівчата всілися на імпровізованих гойдалках – це товсті смужки міцної матерії, які спеціально закріпили на гілках дерев.

 

Велика ромська родина. Фото: Наталя Кравчук, НВ
 

«Знаєте, що мені подобається? Іван ніколи не втрачає рівновагу. Може повторювати все по кілька разів, допоки його не зрозуміють. Робить глибокий вдих, видих і продовжує говорити далі – спокійно та врівноважено», – розказує Людмила Краснікова, спостерігаючи за поліцейським.

 

Чикаго по-дніпропетровськи

У селі Богданівка, мабуть, як і у більшості українських сіл, досить невеликий вибір організації дозвілля. Тут є клуб, у якому регулярно проходять дискотеки – як каже Качалов, це «діджей із магнітофоном», який крутить музику, і пару десятків людей, які приходять сюди розважитися. В основному, дискотеки відвідують місцеві – з сусідніх сіл заради таких розваг не приїздять. Тому бійок чи сварок немає. На території громади заборонений продаж алкоголю після 22:00, тож поліцейські слідкують і за тим, чи не порушується ця заборона.

У нас село дуже складне, Іван Володимирович називає його Чикаго

Разом із Костішиним навідуємося у гості до сільського голови Олексія Грищенка. Він приймає нас у своєму кабінеті. У кутку – синьо-жовтий прапор, на стіні, на тому місці, де раніше мав би висіти портрет голови держави, тризуб у рамці.

«У нас село дуже складне, Іван Володимирович називає його Чикаго. Як на мене, це не Чикаго, а щось гірше, бо у нас поряд – Тернівка, яке прославилося нехорошими речами. Та коли з’явилися поліцейські громади, ситуація в селі значно поліпилася, а злочинність зменшилась майже до нуля, – розказує Грищенко. – Думаю, що нам дісталися одні з кращих, або, навіть, найкращі поліцейські. Але одна біда: з таким графіком і навантаженням вони мають отримувати тисячу доларів зарплатні, не менше. А отримують всього 13 тисяч гривень».
 
 
 
Сільський голова Олексій Грищенко та офіцер Костішин
Фото: Наталя Кравчук, НВ
 

За словами сільського голови, громада навіть готова виписувати офіцерам премії за свій кошт, але не може, бо юридично це неможливо – вважатиметься хабарем. Вище керівництво піднімати поліцейським зарплату поки що не поспішає.

«Я знаю, до чого призводять такі ситуації – низька зарплата змусить хлопців стояти десь на трасі й брати хабарі, аби прогодувати сім'ю», – бідкається Грищенко.

 

Пам'ятник Богдану Хмельницькому в селі Богданівка

Фото: Наталя Кравчук, НВ
 

«Богданівка, – говорить він, – раніше завжди була «чимось ображена», але завдяки реформі децентралізації у село довелося вдихнути нове життя. Нині у Богданівці будують новий сиротинець – дім малютки, розрахований на десять малюків, також зводять великий спортивний комплекс європейського формату».

За цим Олексій Грищенко вбачає велике майбутнє: «Зараз у Богданівці дуже дешеве житло, хату можна купити фактично за копійки. Але це поки що. Скоро все зміниться».

584

Ошибка в тексте? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции.
Загрузка...

Сообщить об ошибке

Пожалуйста, используйте эту форму для коррекции ошибок.
Если вы хотите связаться с нами по другому вопросу — напишите нам.