Тіньовий віце-президент: як голови ОПУ країною керують

21 лютого 2020 о 15:32 - 2063

Avataradmin


Тіньовий віце-президент: як голови ОПУ країною керують

Відставка Андрія Богдана – ще вчора однієї з найвпливовіших людей першого року президентства Володимира Зеленського – стала несподіванкою для багатьох. Її вважають наслідком конфлікту між Богданом та особистим помічником президента Андрієм Єрмаком. Саме останній здобув подвійну перемогу. З одного боку, він викинув свого головного опонента з кола наближених до президента, з іншого – зайняв місце Богдана на чолі Офісу Президента. Отримавши ще більше неформального впливу і на главу держави і на країну у цілому.

Пересічному українцю важко зрозуміти, чому ж голови президентських канцелярій в нас настільки впливові, і звідки береться вплив, який ставить їх на одному рівні влади із прем’єром чи спікером парламенту. І, найголовніше, як же кнтролювати діяльність чиновника, від якого на ділі залежать найважливіші для держави питання як то війни і миру. Тому слід детальніше розібратись, що ж воно таке Офіс Президента і що може робити його голова.

Що таке Офіс президента?

В перші дні свого президентства Володимир Зеленський вирішив перейменувати  Адміністрацію Президента на Офіс, а за одно відкрив доступ до вулиці Банкової, де він фізично знаходиться. Щоправда далі ребрендингу зміни в інституції не пішли. Вона так і залишилась органом, який мав би бути лише канцелярією президента, але на ділі він є не тільки нею. Офіс має максимум реального впливу на політику держави і не має жодної відповідальності за свої дії.

Повноваження

Офіс Президента не є органом державної влади і навіть не може ним бути. Конституція забороняє Президенту передавати свої повноваження іншим особам. Тому він не може нікому доручити частину того, що має робити сам. Також, вона каже, що вся влада в Україні ділиться на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову. Офіс Президента не належить до жодної з них, тому не може мати ніяких самостійних повноважень. Він, як і інші структури при президенті, може існувати лише як консультативний чи дорадчий орган, який не має самостійних повноважень.

Бюджет

Відсутність власної влади виключає можливість мати власні гроші. Тому Офіс Президента не є самостійним розпорядником коштів. Видатки на нього є частиною фінансування Державного управління справами – відомого в народі як ДУСя. Утримання Офісу Президента і забезпечення діяльності першої особи держави обходиться українцям недешево. Наприклад, у 2020 році це коштуватиме українцям понад 900 мільйонів гривень. Для порівняння, утримання секретаріату всього Кабміну обійдеться в один мільярд гривень.

Воно таке дороге не лише через витрати на офіційні прийоми іноземних делегацій, а й через роздутий штат. До його складу входять – керівник самого Офісу, його перший заступник та заступники, помічники, радники та прес-секретар Президента, а також директорати та департаменти, у яких працюють державні службовці.

До слова, їх би там не мало бути, бо за визначенням державна служба – це діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, а посадовці Офісу президента лише забезпечують діяльність самого президента.

 Адміністрація президента часів Петра Порошенка

Попри те, що Офіс президента на папері є органом без влади, на ділі він нерідко править від імені президента або замість нього. Вплив його керівника та інших дійових осіб залежить виключно від того, наскільки сам Президент дозволяє офісу втручатись в політику держави.

Петро Порошенко був прихильником мікроменеджменту і особисто контролював найдрібніші управлінські процеси держави. Тому голови його адміністрації Борис Ложкін та Ігор Райнін хоч і були впливовими людьми, але навряд чи їх можна було назвати самостійними політичними гравцями.

 Офіс президента Володимира Зеленського

З перших днів президентства Володимира Зеленського стало очевидно, що Офіс, а особливо його керівник Андрій Богдан гратимуть куди більшу роль у загальнонаціональній політиці, ніж у системі попередньої влади. На початку президентської каденції Богдан був таким собі поводирем Зеленського у світ великої української політики. Він усюди супроводжував президента і нерідко нашіптував йому на вухо кому і що казати. Іншим важливим гравцем був помічник президента Андрій Єрмак, який в підсумку переміг в боротьбі за доступ до вуха першої особи держави і сам зайняв місце Богдана.

В Офісі Зеленського обидва Андрії мали свої ділянки відповідальност, які наче не перетиналися між собою. Богдан займався питаннями внутрішньої політики. Це питання взаємодії з парламентом і пошуку голосів задля підтримання законодавчого турборежиму, урядові призначення і навіть боротьба за контроль над Києвом проти Віталія Кличка.

Натомість Андрій Єрмак від початку займався закордонними справами. Він був комунікатором із російською стороною щодо обміну полоненими і одним із організаторів зустрічі в нормандському форматі, яка відбулась наприкінці минулого року. Він же вів комунікацію з особистим адвокатом Дональда Трампа Руді Джуліані щодо справи Байдена і пізніше став одним з фігурантів справи про імпічмент президента США, яка закінчилась нічим.

Звідки в Офісу влада

Проте за Конституцією жоден з Андріїв президента Зеленського не мав би робити того, що насправді робив. За тою системою розподілу влади між президентом і урядом, яка в нас є президент мав би реалізувати своє повноваження керувати дипломатією держави через міністерство закордонних справ, а не через особистого помічника. Адже саме президент ініціює призначення профільного міністра.

За внутрішню політику взагалі мав би відповідати Кабінет Міністрів, а не глава канцелярії президента. Проте у виконавчу владу втручається не лише Глава Офісу, але й його департаменти і директорати, які за своєю суттю є паралельними структурами до профільних міністерств. Наприклад, Положення про Офіс президента каже, що його структурні підрозділи здійснюють експертний аналіз політичних, економічних, соціальних, гуманітарних та інших процесів, що відбуваються в Україні і світі, готує за його результатами для подання на розгляд президента пропозиції з питань формування та реалізації внутрішньої і зовнішньої політики держави.

Варто розуміти, що жодна з перелічених сфер належить до компетенції президента, а тим більше до компетенції органу, який мав би лише забезпечувати його діяльність. Навіть попри те, що президент керує обороною, безпекою і міжнародною політикою, експертний аналіз для його потреб мали б робити профільні міністерства. Вони мають великі штати державних службовців, набраних саме для того, щоб формувати державну політику. Зокрема, у рамках реформи державної служби у складі міністерств створюють директорати, які мають формувати державну політику кожного з них за певними її напрямками.

Чим мав би займатися Офіс президента?

В нормальних умовах Офіс є нічим іншим, ніж президентською канцелярією. Його керівник мав би бути не більше ніж завгоспом Банкової, а не її сірим кардиналом, як воно у нас часто буває. Робота Офісу мала би зводитися до забезпечення побуту президента, дотримання протокольних церемоній та проведення офіційних заходів за його участю.

Також для канцелярій глав держав є типовою робота з кореспонденцією і зверненнями громадян, які часто хочуть донести свої проблеми на самий верх, сподіваючись хоч так їх вирішити в умовах, коли довіра до судової і правоохоронної системи є мізерною. Звичайно ж, президент не має дбати про питання перерахунку пенсії чи зниження вартості комуналки, але для людей зачасту важливе не стільки вирішення питання, як увага когось важливого і впливового.

Зрештою президенту потрібно мати в офісі хороших юристів для того, щоб вивчати подані йому на підпис законопроекти, та комунікаційників  для залучення і роботи з експертами в галузях, яких стосується законопроект.

 Вплив Офісу і його керівника залежить від самого президента. Якщо він дозволяє, то керівник президентської канцелярії перетворюються із завгоспа на фактичного віце-президента держави і є не менш впливовим ніж прем’єр чи спікер. Така ситуація є ненормальною для демократичної країни, бо на відміну від віце-президента США люди не обирають керівників президентського офісу, тому не делегують їм жодної влади. Отже, втручання керівників Офісу президента в політику держав руйнує саму суть демократії, як влади народу.

З іншого боку сама можливість такого неформального впливу спричинена недоліками нашої Конституції. Історично склалося так, що завдяки періодичним революціям ми йдемо від влади однією людини до народовладдя, основою якого є парламентаризм. Однак, влада президента й досі є якщо не вирішальною, то дуже сильною і що найгірше – безконтрольною і непублічною. Це позбавляє суспільство інструментів контролю за тим, як обрані ним особи використовують владу і на що витрачають зібрані у людей гроші. В результаті такої непрозорості управлінська машина є неефективною і корумпованою.

Зрештою і новітня українська історія, і ті глобальні проблеми, які ми маємо, наче натякають, що логічним виходом із ситуації є перехід від напівпрезидентської форми правління до парламентської. Бо доля сорока мільйонів людей не може залежати ані від забаганок однієї особи, ані від амбіцій невеликої групки її оточення.

Підписуйтесь на наш телеграмм

Поділитися: