Мы говорим то, о чём молчат другие Мы говорим то, что вы хотите слышать Мы говорим то, что вы должны знать

Политика


«Якими дегенератами і мерзотниками вони були – такими й залишилися»

03.04.2020 17:40:02

Про перевертнів у погонах і мантіях.

Олег Акерман – бізнесмен та інвестор Дніпродзержинського домобудівного комбінату.

Втративши мільйони доларів капіталовкладень і не отриманого прибутку, 14 років він доказує, що не хуліган, не шахрай і взагалі не має схильності до порушення законів.

А хто має і коїть лиходійство?

Читайте в інтерв’ю.

– З чого почалася «справа Акермана»?

– З того, що мене запросили у 2004 році бути інвестором ВАТ «Дніпродзержинський домобудівний комбінат» (ВАТ ДзДБК). Коли я туди прийшов, цей завод нікому не був потрібний, бо його вартість була десять, а заборгованість – чотирнадцять мільйонів гривень.

А буквально за півтора року, на кінець 2005-го, різко піднялися ціни на нерухомість, у 4-5 разів. І завод став коштувати більше у 4-5 разів, до тридцяти мільйонів гривень, а заборгованості вже практично не було. І тоді люди, які мені продали права на комбінат, цього не змогли пережити.

Відсторонений у процедурі санації (бо була порушена справа про банкрутство комбінату) колишній голова правління комбінату Оніщук Петро Пилипович у свій час створив заборгованість комбінату перед своїм ТОВ «Центр Крона», і цей кредитор мав у комітеті кредиторів більше половини голосів. І Оніщук у 2004 р. запропонував мені купити це товариство.

– А скільки було акціонерів у комбінату?

– Під час банкрутства акціонерного товариства голова правління та акціонери відсторонюються. Тобто, діють вже зовсім інші закони.

Під час банкрутства ні засновники, ні акціонери вже не впливають на юридичну особу, а впливають кредитори, які обирають арбітражного керуючого. Потім його затверджує суд, і всі кредитори вирішують долю комбінату, його подальше просування, що буде відбуватися у банкротстві.

Одна з можливих процедур, яка йде після процедури розпорядження майном – це процедура санації, в якій вирішується, як виплачуються борги юридичної особи і кому переходить її майно. Ось в моєму випадку було застосовано процедуру санації.

В процедурі санації Інвестор, ТОВ «ПІК», – здійснює погашення всіх боргів та набуває майнових прав на майно ВАТ «ДзДБК».

Тобто, якщо Інвестор розраховувався з усіма, отримував майно ВАТ «ДзДБК». Юр.особа – залишається, але її майно все переходить Інвестору.

Інвестор понад рік відновлював платоспроможність комбінату, виконував план санації, – це визначений судом список, що треба зробити, – і після цього наприкінці 2005 року різко виросли ціни на нерухомість.

Ринкова вартість майна ВАТ «ДзДБК» збільшилась до $5-6 млн, а остаточна заборгованість зменшилася до 2 млн грн. Особи, що керували ВАТ «ДзДБК» до банкрутства, не змогли цього пережити.

Оніщук Петро Пилипович звернувся у Дніпропетровську до осіб з кримінальним ухилом і запропонував здійснити напад на підприємство.

В тих був зв'язок з заступником прокурора Дніпропетровської області Трегубовим Юрієм Валентиновичем (був кандидатом на посаду директора Національного Антикорупційного бюро України, НАБУ – авт.), – вони грабували людей.

 

Прокурор Трегубов Ю. В.

 

Звернувся Оніщук, і вони уклали угоду: відібрати в Інвестора все на умовах 50/50.

Ось так це все почалося. І ось так це все продовжується до сьогодні. Це ду-у-уже довга, масштабна історія.

Тоді вони на мене порушили близько 20-ти кримінальних справ.

– Які? За що?

– Це така маячня, що важко собі уявити, щоб в будь-якій цивілізованій країні хтось таке розслідував.

За моїм досвідом, наприклад, міліція, коли фабрикує на когось справу, – вони цим теж завжди страждали, – але вони намагаються придумувати щось правдоподібне. Підкинути наркотики чи зброю підкинути. Тобто, щось сфальсифіковане, навмисно зроблене, але правдоподібне. Що, до речі, ще небезпечніше.

Прокуратура ж працює по-іншому: пише що попало, на правдоподібність їм абсолютно наплювати.

Якщо міліція хоча б чогось боїться – щоб була видимість кримінального діяння, то прокуратура не боїться нічого, вони пишуть просто маячню божевільного. Не в переносному, а в прямому значенні цього виразу. Від безкарності.

– І в якому стані на сьогодні ця …слідство?

– Дивіться, є два напрями. Перший – те, що на мене порушили пани прокурори у ті часи, купа всього. Зараз в них інтересу до мене немає, вони вже все розграбували, залишили від підприємства 1:1 Донецький аеропорт.

Тоді я написав у всі банки, у всі газети: «Не купуйте майно з «ДзДБК», воно все крадене. Ви не станете доброчесними набувачами», і грабіжники дуже довго не могли продати майно.

– А що вони продавали? Станки?

– Цілісний майновий комплекс.

Що таке «цілісний майновий комплекс»? Це рухоме та нерухоме майно. Рухоме майно – це все, що всередині: матеріали, обладнання, станки. Вони вивезли все, що можна, на металобрухт. Працювати там ніхто не збирався. Це лише я був таким ідіотом, хто за людей турбувався, шукав, як розвивати підприємство, щоб все задіяти в виробничому процесі. Я ще не розумів, куди я потрапив, в яку країну.

І я на завод навозив… Я заклав квартиру, заклав офіс, заклав мамин весільний салон, навозив різного обладнання. Я ж чемпіон України по шашкам, і чемпіоном був нашого інституту по математичній олімпіаді – в мене логічний склад розуму, і я розробляв план, щоб комбінат не помер. Навіть, якщо комбінат припинить будувати дома, – а він будував дома панельні, але ж вони відживають своє.

І я почав думати, що ж робити далі. Придумав, почав інше обладнання робити. І в той момент, коли я в «ДзДБК» вже вклав багато коштів, вони зробили цей бандитський напад.

Я опинився у скрутному матеріальному становищі. З кредитами та боргами. А майно все захопили бандити. Обладнання, що було до мене і створене мною – все вирізали на металобрухт.

Наприклад, там було таке обладнання (касета), розміром із цю кімнату (40 кв.м – авт.). Панелі можна робити на лежачих платформах – он як 10-поверхові «панельки». А можна робити за допомогою спеціального обладнання, яке Щербицький у свій час замовляв для комбінату у 70-х роках, спеціально під його замовлення робили обладнання: така касета і в ній висять листи. Заливається відразу одинадцять штук цих виробів, крізь рубашки проходить пара… Коротше, виходить, що за три дні можна зробити стільки ж, скільки, якщо б воно було лежачи, треба було місяць робити.

Таких касет було штук десять на комбінаті. Але той Оніщук все вирізав на металобрухт. Коли я купив завод, я одну відновив, це коштувало мені біля трьохсот тисяч гривень, та почав відновлювати другу. Так цей мерзотник після того, як захватив завод, це нове обладнання, з якого можна було починати роботу комбінату, порізав на металобрухт. За тридцять тисяч гривень.

– А де він зараз?

– Ну, десь там, не знаю де (кривиться).

– А я дивилася у реєстрі судові документи по ваших справах. Там дуже багато судових ухвал по розшуку свідків. В міграційну служба запити, в прикордонну.

– Давайте повернемося до двох напрямків у справах. Перший – ті кримінальні розслідування, які я домігся, щоб порушили на бандитів. Абсолютно обґрунтовано.

Вони спочатку намагалися зробити рейдерство.

Оніщук продав мені ТОВ «Центр Крона», яке володіло боргами «ДзДБК» у 8,5 мільйонів з 14-ти. Завдяки цьому товариству я управляв банкротством заводу.

Бо управління банкротом – це не право власності. Це сире тісто, замішане, яке треба поставити у піч, лише потім воно стане тортом. Власником заводу можна було стати лише виконавши весь план санації.

Я купив одного кредитора, другого, третьому борг самостійно погасив. Щоб виконати план санації. А суд подивиться звіт арбітражного керуючого про виконання плану санації, і тоді Інвестор отримає комбінат.

План санації починається з ухвали суду про затвердження плану санації і закінчується затвердженням господарським судом звіту керуючого санації про виконання плану санації. Початок і кінець. Звіт затверджує суд і зразу передає майно інвестору, бо інвестор все зробив.

Так ось, я майже все зробив – і в цей момент починається рейдерство.

Я вже подавав документи в суд, щоб визнали закінченим план санації достроково. Є така форма, коли інвестор зразу отримує майно, а 10% боргів, які залишилися непогашеними, зобов’язаний погасити протягом року. Є така форма, «мирова угода», і я її подав у суд.

Перша інстанція мені відмовила, касація це рішення відмінила та направила справу на новий розгляд. І в цей момент починається рейдерство…

Цей Трегубов, до якого звернувся Оніщук, раніше був прокурором Індустріального району Дніпропетровська. В нього був ручний Індустріальний райсуд на чолі з головою, його другом Кухтіним Геннадієм Олексійовичем. Відомий на всю область бандит – голова суду, я за нього стільки всього чув, що навіть страшно розказувати, що витворяв той Кухтін (зараз – суддя Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська, здійснює розгляд цивільних та адміністративних справ – авт.).

І ось Трегубов просить свого друга Кухтіна, а той просить свого суддю Мороза Віктора Павловича, щоб той швиденько сфабрикував судове рішення і визнав незаконним мій договір купівлі-продажу…

– Мороз? Він зараз у бігах. У розшуку.

(сміється). Я б і не сумнівався.

Юридична особа ТОВ «Центр Крона», яку я купив, зареєстрована у Дніпродзержинську. Я відповідач за позовом – у Дніпродзержинську. Позивач живе у Дніпродзержинську. Яким боком тут Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська?!

Вони дають команду – позивачка, дочка Оніщука Овдієнко Тетяна Петрівна, швиденько виписується з Дніпродзержинська, прописується у гуртожитку в Індустріальному районі Дніпропетровська. Але це не може бути підставою, бо не за позивачем, а за відповідачем, або за майном визначається підсудність! Тобто суддя Мороз не міг ніяк цю справу приймати в своє провадження.

 

Оголошення про розшук судді Мороза на сайті МВС України

 

Традиційно для рейдерських судових рішень, – без повідомлення сторони, дуже швидко суддя виніс заочне рішення. Я про це взнав, приїхав туди з юристом і подаю апеляційну скаргу. Вони відмовляються реєструвати апеляційну скаргу. Якщо не ставлять штамп та реєстраційний номер на апеляційній скарзі – рішення вступає в законну силу.

Я кажу: «Печатку і реєстраційний номер ставте на нашому примірнику!». – Кажуть: «Якщо ви зараз звідси не заберетеся – ми вас «закриємо». Це вони нам кажуть на прохання зареєструвати апеляційну скаргу!

Ну, і ми «забралися», та наступного дня відправили це все рекомендованими листами з повідомленнями у всі інстанції, куди тільки можливо. На наступний день приїхали в Індустріальний суд вже гуртом, з прихованою камерою. І в них це не пройшло: апеляція була подана, суд її отримав, чеки всі є. Не пройшло.

Це в них було намагання зробити все «чорним рейдерством». Але рейдерством – не пройшло. І з цього моменту почався справжній бандитизм, фальсифікації установчих документів. Тобто вони пішли криміналом.

В них був один-єдиний шлях до захвату заводу рейдерством – через юридичну особу ТОВ «Центр Крона». Якщо його в мене відібрати, а воно ж є фактичним керівником заводу. І тому, не змігши зробити це судовим рішенням, вони зробили чисто кримінальний злочин, який до сьогодні «кришує» прокуратура міста Дніпродзержинська (Кам’янське). Прокурори міста, зокрема, заступник прокурора Катеба Олег Анатолійович, працюють на рейдерів плюс «прикривають» своїх колег.

І ось з моменту провального рейдерства все пішло дуже жорстко. Це був 2006 рік.

Бандити добилися призначення на «ДзДБК» свого арбітражного керуючого Лосєва Юрія Станіславовича. Кажуть йому: «Візьми зараз і продай цей цех». Ну, в бандитів немає поняття, що можна, а що ні.

А Лосєв був колишнім співробітником міліції, вже раніше мав проблеми з незаконними діями. Тож він відповів: «Я цього робити не буду. Це відразу тюрма. Як це – всупереч плану санації, «наліво» продати цех?».

Бандити його вивезли за місто, побили, сказали: «Ми приб’ємо тебе та твою жінку». І він після цього продав свою квартиру, 03 серпня відніс печатку комбінату в прокуратуру Дніпродзержинська й втік з Дніпропетровської області.

Прокурори цю печатку віддають відстороненому у процедурі санації Оніщуку, і він заходить на територію. Будучи відстороненим, не маючі права не те, що до печатки доторкатися, а взагалі ні до чого! Керує, печатки ставить, продає майно.

Прокуратура складу злочину не бачить. Тому що Оніщук разом з прокуратурою вирізають 3.000 тон металу з 2006 по 2011 рік на суму понад 6 мільйонів гривень!

Коли Оніщук з прокурорами розікрали все, що можна, то задумалися: а що ж робити з нерухомим майном?

…В той період я звертався за допомогою вже куди завгодно, ніхто не міг нічого зробити проти Трегубова, бо його мама була помічницею Юлії Тимошенко. Я їздив до Києва, і всі, коли дізнавалися, хто винен в моїй проблемі, відмовлялися мені допомагати. Я у офісі Тимошенко зустрічався з однією впливовою людиною, той сказав: «Я поспілкуюся», потім поспілкувався, і наступного дня відповів: «Трегубов сказав не втручатися».

Тому я не зміг зробити нічого. Трегубов на той момент був заступником облпрокурора Шуби. Особи, яка була ще гірше Трегубова.

І тоді я звернувся до осіб, яких мені порекомендували. Це був помічник народного депутата Шибка Табацький Олександр Васильович та його керівник Овчінніков Олександр Іванович. Вони надавали певну допомогу, зокрема не давали мене посадити (а мене неодноразово намагалися посадити, затримували безперервно), але вели якусь хитру незрозумілу гру і нічого кардинально не вирішували. Чи не могли вирішити.

Ця їхня млява допомога тривала з рік, з середини 2006 по 2007. Нічого не відбувалося, ті – вирізають обладнання, я – весь час на валізах, у найманих квартирах…

Коли раптом мене запрошує в свій офіс Овчінніков і скаже: «Ми вирішили все поділити на трьох: Оніщук, ми і ти». Я кажу: «Ви знущаєтесь? Хочете ділитися з моїми ворогами? Я для чого до вас звернувся?».

Виявилось, що якимось чином тут став впливати Шуба.

До речі, неодноразово від Шуби мені передавали пропозицію дати $200 тисяч, і все буде моє. Але в мене грошей не було. Та було б я не дав, бо не вірив їм нікому.

Ймовірно, після моїх відмов заплатити $200 тисяч Шуба викликав Овчіннікова з Табацьким.

І вони здалися, кажуть мені: «Ми не хочемо ні з ким воювати». Хтось їх реально налякав.

З моменту, коли вони запропонували розділити завод на трьох, в мене почався з ними конфлікт. «Це смішно, – кажу, – для чого ви тоді мені потрібні? Ви будете ділити моє з моїми ворогами?!!».

Наступного разу після розмови з ними, я трошки від’їхав від їхнього офісу і зупинився, щоб відповісти на дзвінки. Повертаю голову – до них приїхав Оніщук. Я їм дзвоню: «Що в вас робить мій ворог?». – «А це не до нас, це в нотаріальну контору». Брехня. Оніщук з Дніпродзержинська знайшов єдину нотаріальну контору в області?

Після цього мене вже почали затримувати й за їхніми командами. Мене на Дні народження у дитини затримали, протримали. Потім ще раз. Відпускали, але погрожували. Тобто з 2006 по 2008 була стадія «тихої війни».

Потім Овчінніков з Табацьким, – а це люди більш підступні та продумані, не з тих, хто морди б’є або саджає, – вони почали шукати способи, як же вкрасти нерухоме майно боржника в процедурі санації. Та розробили схему…

Ловлять мого арбітражного керуючого, – яку я в свій час призначив та вивчив; підлу, лукаву особу, – Катичеву Юлію Вікторівну. Овчінніков їй запропонував $100 тисяч, щоб вона підписала фіктивні угоди. Буцімто вона отримала від ТОВ «Імперія» для комбінату робіт на 14 мільйонів гривень. (В грудні 2007 р. до складу ТОВ «Імперія» засновником Овчінніковим було введено Табацького та Оніщука).

Отже, стороння юридична особа, яка не має до плану санації ніякого відношення, буцімто виконала для ВАТ «ДзДБК» якісь роботи. На 14 мільйонів гривень! При балансовій вартості заводу у 7. Які роботи можна зробити на 14?!

– Позолота.

– З діамантами-алмазами.

Тобто, створюється фіктивне зобов’язання, на підставі якого Катичева від імені боржника укладає з ТОВ «Імперія» іпотечний договір із строком виконання 21 день, і право власності переходить сторонній юр.особі, яка не є Інвестором та не має ніякого відношення до плану санації. Такий, зовсім простий, відверто кримінальний, спосіб крадіжки майна.

Так ось, лише підпис на іпотечній угоді, навіть не чекаючи її виконання, – це вже є кримінальний злочин. Ст. 191 ч. 5 Кримінального кодексу. Це те, що відмовився робити Лосєв.

Як можна, при інвесторі, при законі?!

Арбітражний керуючий – це як директор. Директор має право в межах статутних документів діяти, і не завжди має право щось відчужувати. А ці – однозначно не мають права щось відчужувати на свій розсуд. Арбітражний керуючий робить тільки те, що йому дозволив закон. Розпоряджатися майном він не має права. Ст. 191 ч. 5 КК, прямо з дати підпису. Катичева поставила підпис на Іпотечній угоді про розпорядження майном всупереч закону, і її повинні були затримати лише за цей підпис.

Але, як вона написала в «Однокласниках»: «В мене надійна «криша».

…І ось бандити вкрали все майно комбінату, обікравши всіх інвесторів та кредиторів. У тому числі Державу.

Навіть для кінченої правової системи України та нашого беззаконня, це – унікальна ситуація, я такого не бачив. Так, в нас погано з правосуддям, є рейдерство, але такий спосіб відбирання майна – це до такого ступеню відвертий бєзпрєдєл!.. Не треба мати юридичну освіту, щоб зрозуміти, що так не можна. Не можна «наліво» передати майно.

Але слідчий не бачить, якій особі пред'явити підозру.

Така ж ситуація і з ТОВ «Центр Крона». Це другий злочин, здійснений у рамках цього пограбування. Спочатку крадемо «Центр Крону», потім – крадемо все майно через цю іпотеку.

І слідчий не знає, кому пред’явити підозру, не бачить складу злочину. Чому? За моїми джерелами, йому передали з прокуратури: «Спробуєш пред’явити підозру – ми тебе «парвьом».

Це друга справа. Її теж по 6-8 місяців «порозслідують» – закриють, «порозслідують» – закриють, і так десять років. Одинадцять… Дванадцять вже.

Це я розказав, як вкрадено майно та що з кримінальними справами.

Що стосується кримінальних справ відносно мене.

Ось – довіреність, з якої зробили кримінальну справу (кладе на стіл – авт.). Коли купував корпоративні права цієї «Центр Крона», мені дали довіреність. Я на неї не звертав уваги – я ж тоді юристом ще не був.

Тож, у юрособи було три співзасновники, зокрема, Овдієнко – 61%. Вона є дочкою Оніщука. Овдієнко дала мені довіреність на продаж своєї частки, а інші двоє співзасновників продали мені свої частки напряму.

З Овдієнко Тетяною Петрівною ми склали угоду і довіреність. Угода, за якою «…Сторона-2 знає та розуміє, що доля в ТОВ продана Стороні-1», той 61 відсоток. Ось довіреність: «Я, Овдієнко Тетяна Петрівна, уповноважую Акермана Олега Матвійовича…», і є одрук: замість слова «частка» – те, як ділиться статутний капітал, – названо «акції».

Чи це зроблено з умислом, чи – від безграмотності помічника нотаріуса? Я вважаю, що без умислу, тому що ніхто на це навіть уваги не звернув.

За цією довіреністю я зробив договір купівлі–продажу. Нотаріус, який посвідчує угоду, перевіряє, чи маю я право виконувати повноваження.

А зараз мене обвинувачують, що мені надали право продажу акцій, а я продав частку. Буцімто я винен, що нотаріус зробила одрук.

– Вас обвинувачують, що Ви примусили нотаріуса піти проти закону?

– Що я шахрайським способом заволодів часткою у статутному фонді: мені довірили продати акції, а я продав частку. І цей цивільний спор розглядається у кримінальному провадженні.

Інша кримінальна справа проти мене – що я вкрав свою печатку.

Після продажу «Центр Крони» у нотаріуса, мені віддають печатку, статут… З 2004 року печатка лежить в мене дома і ніколи нікому не поверталася до сьогодні. Одна з кримінальних справ, що я на авто приїжджаю на лівий берег Дніпродзержинська до кінотеатру «Мир». Стоїть Овдієнко, розкладує на парапеті документи та печатку «Центр Крона». Я підбігаю до неї…

Як я взнав, що вона там стоїть? В суді в неї питаю: «А Ви що, мені дзвонили до того, як піти до кінотеатру «Мир», щоб я до Вас приїхав зі своєї правобережної частини міста на лівий берег і швиденько у Вас щось викрав? Як я взнав?!».

…Хватаю в неї печатку «Центр Крона» та біжу. Це бачить свідок, що випадково опинилась в цьому місці, – знайома Оніщука.

Питаю знову у судовому засіданні в Овдієнко: «Звідки у Вас узялася печатка «Центр Крони»? Ви ж мені її віддали у 2004 році». – «З ОБЕПу Дніпродзержинська».

Я пишу клопотання: «Витребувати, чи зверталася в той період Овдієнко будь до кого з заявами, що в неї щось викрали. Чи вилучалася колись печатка ТОВ «Центр Крона»? Чи передавав хтось печатку «Центр Крона» Овдієнко?». Відповідь: «Ніколи ніяких заяв з цього приводу не було. Ніхто ніколи печатку «Центр Крона» ні в кого не вилучав та не передавав».

Тобто 100% завідомо наклепницьке повідомлення про злочин. Прокурор повинен відмовитися від звинувачення – але ж ні.

Ще про третє обвинувачення проти мене розкажу, і більше не буду, бо все одне й теж.

Значить, хуліганство із застосуванням вогнепальної зброї.

Рейдери перед тим, як захопити завод, ще до того, як в них з’явилися фальшиві документи, найняли охоронну фірму. Ті поставили легковий автомобіль перед воротами ДзДБК і таким чином не давали працювати. Прямо поперек прохідної ставлять авто і кажуть: «Ми охороняємо комбінат».

Тоді вийшли 30 робочих, взяли цю машину та віднесли вбік. Кримінальна справа: «Хуліганство із застосуванням вогнепальної зброї». Те, що я прибрав машину бандитів – це хуліганство, «з особливим цинізмом та неповагою до суспільства», а у вогнепальну зброю перетворився газовий пістолет, який в мене зберігався дома, зареєстрований. Пістолет вилучили, на ньому щось нашкрябали свердлом. Визвали одного з охоронців: «Давай-но, ми тобі вистрелимо у ногу, а скажеш, що то Акерман тобі вистрелив». Охоронець відмовився. Тоді в протоколі написали, що у лобовому склі машини – дірка від пострілу. А на фотографії дірки немає…

Я питаю в суді: «А де ж дірка? Де гільза? Чого пострілу ніхто не чув?». І «потерпілі» не знають, що вони визнані потерпілими.

Тобто таке «стряпають», що…

І ось, щоб резюмувати, питання: «Що ми маємо?». Через аж стільки років за обвинуваченнями проти мене ніхто ніяких вироків винести не зміг. Прокуратура мені пропонує: «Давайте закриємо справи «за строком давності». – «Ви мене не з ким не сплутали? – кажу. – Буде не тільки виправдувальний вирок, а ще й будете нести відповідальність за все це!». І тепер мої опоненти затягують розгляд, переносять засідання по місяцю, по два, тобто працюють з суддями у тому напрямку, щоб ці вироки не винести ніколи!

У Заводському суді Дніпродзержинська вже закінчився весь склад суддів. Єдине, що хороше відбулося – що одна суддя розділила мою справу на окремі три. Бо для чого вони об'єднали до кучі 12 чи 14 кримінальних справ відносно мене? Щоб ніколи не було винесено вироку. А якщо він і буде винесений, може бути відмінений, бо будь-яке процесуальне порушення, – коли багато справ в одній, – є підставою для скасування вироку та направлення справи на новий розгляд.

В Дніпровському апеляційному суді суддя з сумнівною репутацією, Слоквенко зараз розглядає кримінальну справу проти колишнього директора ТОВ «Центр Крона» Зерщікова Павла Юрійовича.

Коли ТОВ «Центр Крона» було під контролем рейдерів, ті подали на нього заяву про злочин, буцімто він наніс шкоду ТОВ. І посадили його!

З 2011р. ТОВ «Центр Крона» за судовими рішеннями повернуто законним власникам.

ТОВ «Центр Крона» не має претензій до свого колишнього директора Зерщікова.

Я суддям кажу: люди, які подавали заяви на порушення карної справи проти директора Зерщікова – це крадії, які вкрали ТОВ «Центр Крона», що підтверджено судовими рішеннями. Вони подали заяву проти законних осіб».

Зерщіков спочатку свідчив, що нічого протиправного не робив. Прокурорів це пояснення не влаштовує і вони затримують Зерщікова, запрошують на побачення його мати та пропонують змінити свідчення. Мати вмовляє Зерщикова змінити свідчення, оговорити себе, після чого Зерщикова відпускають.

Я, як представник ТОВ «Центр Крона», прошу Зерщікова виправдатись, а він відмовляється, щоб його виправдали і підтримує попередній вирок, що буцімто він наніс збиток нашому ТОВ «Центр Крона», тобто сам собі.

– А основні дійові особи – вони зараз де?

– На місцях. Оніщук та Овчінніков. Останньому зараз і належить все, що залишилось від комбінату. Овчінніков декілька разів перепродав майно де залишився єдиним засновником без Оніщука, бо той розграбував з прокурорами все всередині комбінату.

На тернистому кримінальному шляху Овчінніков «кинув» свого поплічника Веретельнікова за непотрібністю.

 

ДО РЕЧІ

Випадок, який Акерману розказала особа, яку півроку протримали у СІЗО:

«У Дніпропетровську, на якоїсь з «червоних ліній» старої частини міста, стояла триповерхова будівля.

Власник її до того, як попасти у СІЗО, виставив будівлю на продаж за мільйон доларів. До нього прийшов якійсь чоловік і каже: «Ви знаєте, вашу будівлю хоче купити шанована людина». Той відповідає: «Так, я з задоволенням продам». – «Але його не влаштовує вартість. Замість мільйону він хоче вам заплатити двісті тисяч».

Той каже: «Ви, взагалі, розумієте, що кажете? Ви ж навіть не дев’ятсот п’ятдесят пропонуєте, а в п’ять разів менше первісної ціни!». – «Але Ви подумайте. Я зайду за два дні».

Той приходить – цей йому відмовляє.

Ще за два дні продавця запрошують у Прокуратуру Дніпропетровської області. Кажуть: «До Вас нещодавно чоловік заходив. Ви, взагалі-то, добре подумали?». Той відповідає: «Так, добре».

Слідчий йому каже: «Тоді граємо у гру. Зараз я відкриваю Кримінальний кодекс на будь-якій сторінці, або Ви самі. Що знайдемо – те й будемо розслідувати».

Відвідувач думає: «Жарт», а слідчий відкриває кодекс і порушує проти власника будівлі справу за тою кримінальною статтею, яка є сторінці.

Власника протримали у СІЗО шість місяців, поки він не погодився віддати цю будівлю за двісті тисяч доларів. Тоді його відпустили.

Це я не придумав. Це розказ очевидця. Можливо, зараз вже такого немає, але люди, які це творили, у більшості своїй залишилися на своїх місцях».

…Щоб підрезюмувати. Я розраховував, що коли буде новий Президент, новий Генеральний прокурор, новий прем’єр-міністр, новий міністр МВС, – щось зміниться! Я писав Генпрокурору, у ДБР, я писав у НАБУ – абсолютно марно.

– Ви скільки листів написали за весь цей час?

– Якщо здати в макулатуру, можна купити непоганий автомобіль.

Скаржитись абсолютно марно. Як у гуморесці Карцева, що «на вашу скаргу в Організацію Об’єднаних Націй начальник ЖЕКу відповідає…».

Я місяць тому писав Генеральному прокурору: «Кришують» – на Дніпропетровщині. Будь ласка, змініть підсудність на іншу область!» і додаю докази, як «кришують»: прикладаю десять постанов слідчих про закриття кримінального провадження і десять ухвал слідчих суддів про скасування тих постанов. Все! Я не розказую із самого початку. Наприклад, про те, як 06 квітня 2006 року слідчий Шрам наказує відчинити ворота на комбінат та зачитує постанову про проведення на комбінаті обшуку. Охоронці відкривають ворота, на комбінат вриваються тридцять озброєних бандитів, а слідчий Шрам розвертається, сідає в мікроавтобус та уїжджає.

Ми тоді бандитів зуміли вигнати, бо в них не було ніяких документів. А потім вони перегородили автомобілем в’їзд у ворота, і 14-го числа на мене порушили кримінальну справу, бо я ту машину прибрав. «Хуліганство із застосуванням вогнепальної зброї».

І ось я звертаюся до Генерального прокурора, все розписую, прикладаю докази, тобто відмовити – неможливо. «Кришують» конкретно, по указці з області. Прошу розгляд перенаправити в іншу область, бо у Дніпропетровській розслідування неможливе», – пишу.

А вони цей пакет відсилають прокурору Кам’янського. Скаргу на дії прокурора Кам’янського відправляють прокурору Кам’янського!!!

Або – суддя Петренко Наталія Едуардівна з Господарського суду Дніпропетровської області (зараз працює – авт.), яка забезпечила крадіжку майна рейдерами. Нічого б не відбулося, якби не сумнозвісна суддя Петренко.

– Про яку Янукович розказував, що в неї на Дні народження у Криму виступала Вєрка Сердючка?

– Так! Бо з чесною суддею у арбітражному процесі крадіжку здійснити неможливо.

І ось коли Табацький з Овчінніков придумали хитромудру схему, коли домовилися з арбітражною керуючою, що та за хабар буде виконувати їх вказівки. Тоді ТОВ «Імперія» заключає з ВАТ «Дніпродзержинський домобудівний комбінат» договір допомоги, договір іпотечний, на ТОВ «Імперія» переходить майно комбінату… Про те, що вони заказали в БТІ витяг для укладання договору застави, мені повідомили добрі люди у березні 2008 року. Договір допомоги вони зробили 10 січня, іпотечний – 15 березня.

Коли я взнав, що вони заказали такий витяг, я терміново звернувся до суду, до судді Петренко, з клопотанням – негайно витребувати ухвалою докази того, що арбітражний керуючий дійсно заказує в БТІ витяг для укладання договору застави. Тільки заказ такого витягу говорить про те, що арбітражний керуючий зібралася красти майно. Це однозначно підстава для звільнення, як мінімум.

І ось ми даємо запит у БТІ, отримуємо підтвердження, що арбітражний керуючий дійсно заказала витяг, і просимо суд 24-го числа призначити екстрене судове засідання на 27-ме число. Призначається екстрене судове засідання, приходять всі, а арбітражний керуючий – захворіла (28-го вона одужала і познайомилася з матеріалами справи). Ми просимо негайно накласти арешт на майно ДзДБК, показуємо, що вона зібралася його красти, надаємо докази, просимо відсторонити арбітражну керуючу.

Суддя Петренко накладає арешт (потім скаржилася, що її за це вилаяв прокурор Шуба), а питання про відсторонення арбітражної призначає на 15 квітня. «Я не можу її без неї звільнити, – каже суддя Петренко. – Хай вона дасть пояснення, для чого вона це зробила».

За два дні мені дзвонить пан Веретельніков і каже: «Я тобі даю $300 тисяч за відмову від прав інвестора». Я кинув трубку. Він дзвонить ще раз, питає: «Скільки ти хочеш?». – «До побачення». Він дзвонить втретє і каже: «Я тобі даю два дні, до понеділка. Якщо ти не приймеш рішення, те, що було з 2006 по 2008, тобі здасться дитячим лепетом».

І він виявився правим. Бо я розслабився – вже стільки порушених проти мене справ я у суді визнав порушеними незаконно і я думав, що більше порушити нічого вже не можна. Наївний був.

Проходить визначений ним час, і ті гроші, які він збирався дати мені, він відносить прокурору Шубі. З 6 по 16 квітня затримують: директора інвестора, директора ТОВ «Центр Крона» Зельщікова, мене і директора нового інвестора.

– Всіх по одній справі чи по різних?

– Придумують справи «на ходу». Мене в прокуратуру доставили як свідка по справі Зельщікова, тут же одну порушили справу, другу, третю. Піднімаюсь к прокурору Базалєву Григорію Корнійовичу (люстрований – авт.), який погоджував запобіжний захід – затримання, той розводить руками: «Ви знаєте, я почитав – я взагалі нічого не бачу. Але слідчий просить».

І ось, коли пересадили всіх, з 16 по 18 квітня ця суддя Петренко знімає арешт з майна та припиняє провадження у справі про банкрутство ніби такої взагалі не було.

Це чисто злочин.

Більш того, ще й «залишає без розгляду апеляційну скаргу», яка знаходилась у справі, у зв’язку з чим справа повинна була «поїхати» в апеляційний суд. Суддя Петренко перевищує повноваження, бо рішення по апеляції міг прийняти лише апеляційний суд.

Вісім разів припинялося кримінальне розслідування за моєю заявою по цим діям судді Петренко, і вісім разів через суд я добивався поновлення. Останній раз, дев’ятий, мені суддя Жовтневого райсуду Дніпра – мордатий такий мерзотник, така погань! – Антонюк Олександр Андрійович (зараз працює – авт.) каже: «Слідчі все зробили вірно. Немає складу злочину». Хай він не розуміє про скасування арешту майна, але яким ідіотом треба бути, щоб не розуміти про перевищення повноважень, коли суддя Петренко взяла на себе повноваження апеляційного суду!

По-перше, слідчі повинні були цю справу передати у ДБР (Державне бюро розслідувань – авт.). Я змінив підставу, зараз подам в ДБР.

По-друге, хочу сказати про те, що являє собою Генеральна прокуратура та прокуратура взагалі.

Крім того, що дії слідчих можна оскаржити у суді, їх ще можна оскаржити у вищестоящу інстанцію. Я пишу у Генеральну прокуратуру, що я використовую своє право оскаржити рішення, залишене в силі прокурором області, і прошу скасувати його. Вони беруть і відправляють все це прокурору області на розгляд. Не розуміють, що рішення прокурора може бути оскаржене у вищестоящу інстанцію. В мене питання: в Генпрокуратурі ідіоти чи мерзотники?

Ви – розумієте, що рішення прокурора може бути оскаржене і в суд, і у вищестоящу інстанцію? «Рішення слідчого прокуратури схвалене прокурором області», – там написано. Я оскаржую цю дію до вищестоящого, і повинно бути прийняте рішення Генеральною прокуратурою. Я їм пишу – вони футболять.

Якими дегенератами і мерзотниками вони були – такими й залишилися. І нічого не змінилося з перейменуванням у Офіс Генерального прокурора.

– Тобто Ви підтримуєте звільнення Рябошапки?

– 100%. В мене немає слів, крім нецензурних. Кажуть, що Рябошапку звільнили, бо не було гучних справ, зокрема проти Порошенко.

Я не прихильник Порошенка, і він в мене викликає огиду з багатьох причин. Але що, на ньому світ клином зійшовся? Так він міг красти так, що і немає складу злочину.

А як бути з тим, що досі прокуратура в країні – це кримінальна структура за суттю своєю?

– Останнє питання до Вас, Олеже Матвійович, як до юриста, до правознавця. Чим повинна закінчитися справа «Дніпродзержинського домобудівного комбінату»? Хто повинен бути наказаним, і чи реально це?

– Крім тих осіб, які здійснювали дії з крадіжки майна, – це арбітражний керуючий Катичева разом з організатором Овчінніковим, колишнім співробітником міліції, я вважаю, повинен бути наказаним прокурор Базалєв, який «стряпав» кримінальні справи та вкрав з Оніщуком майно комбінату на сотні тисяч доларів. Я знаю, що прокурору Базалєву носили $5 тисяч за кожен місяць мого тримання під вартою.

Але найголовніше, що повинно відбутися і чого зараз чекає вся країна, – це зміна позиції Генерального прокурора, це виконання Президентом своїх обіцянок. Я розумію, що одномоментно очистити всю систему неможливо, бо вона прогнила настільки, що виганяти треба майже всіх. Але Президент повинен зробити так, щоб всі ці бєзпрєдєльщики, які не знають ні Батьківщини, ні Прапора і не Закону, щоб вони хоча б почали боятися. Щоб вони відчули, що зверху пішла інша політика. Щоб деякі особи, впевнені у своїй безкарності, помилилися.

Олена Гарагуц

2763

Ошибка в тексте? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции.
Загрузка...

Сообщить об ошибке

Пожалуйста, используйте эту форму для коррекции ошибок.
Если вы хотите связаться с нами по другому вопросу — напишите нам.